Зайшов якось у школу, яку я закінчив у 1985 році. Там мною пишаються. Про це свідчить фото на стенді «Гордість нашої школи». Моя вчителька сказала, що пишається мною, моїми досягненнями, сказала, що я її зрозумію, коли студенти, яких я вчу, матимуть свої досягнення і я пишатимусь ними.
Поки що я не готовий пишатися студентами, яких я вчив, чи їх досягненнями. Адже їх багато: 130 на стаціонарі щороку, 200 – заочників, та ще й дипломники є. Якщо я маю пишатися досягненнями одних, то маю і сумувати з приводу невдач інших.
То до чого тут я? Кожен з них сам приймає свої власні рішення стосовно своїх досягнень. Якщо студент, який гарно засвоїв мою дисципліну – цивільне процесуальне право, вирішив займатися кримінальним правом, а інший студент гарно засвоїв кримінальне право але професією обрав цивільний процес, то ким з них мені пишатися?
Якось вислуховував слова подяки від дипломника. Не дослухав, зупинив його і сказав, що його диплом і захист – то його заслуга, а не моя. Він же заперечив та сказав, що я йому допоміг відповідями на його запитання. Але ж не було би відповідей, якби не було від нього запитань.
Тож моє сприйняття вчителя таке: вчитель – це вітер у морі, у якому є багато вітрильників (саме зараз дивлюся на Крітське море). І цей вітер просто дме собі. На кожному судні є капітан, який вирішує, піднімати йому вітрила чи ні. Хто підняв раніше, той швидше прийшов у гавань. Хто ж взагалі не підняв, той так і бовтається за течією та вітром. До чого тут вітер. Кожен капітан сам вирішує, піднімати чи ні свої вітрила.
Я вчитель, я викладаю цивільне та цивільне процесуальне право. І роблю це стосовно усіх студентів, що знаходяться в аудиторії, однаково. Хтось із них слухає і намагається зрозуміти, що я йому говорю, хтось готується до наступної пари, а хтось просто спить. Кожен з них матиме свої власні досягнення в житті. І те, що я їм розповів на лекції, вони використовуватимуть кожен у свій спосіб. А хтось взагалі не використовуватиме. То чим мені пишатися? Самостійним рішенням кожного студента?
Пишатися учнем, означає бачити власні заслуги у досягненнях учня. І чим більше заслуг учителя у досягненнях учня, тим більше учитель тим пишається. Але ж слід усвідомити ще й те, що чим більше заслуг учителя в досягненнях учня, тим менше власних заслуг цього учня у своїх досягненнях. Виходить, що чим більше я матиму можливість пишатися своїми учнями, тим більше я їх обкрадатиму, тим меншими будуть їхні власні заслуги.
Ні я не пишаюся досягненнями своїх учнів, але завжди радий випити з ними чашку кави чи з бокалу коньяк.