Сьогодні почув від одного французького режисера, який зняв документальний фільм про свою родичку, вчительку із села, яка не поїхала у місто, як це зробили інші вчителі, а залишилася викладати дітям, думку про те, що 80 відсотків людей мають унікальне життя, про яке треба знімати фільми. І ці фільми навряд чи поступляться придуманим історіям із художнього кіно.
Для того, щоб зрозуміти те, що сьогодні Ви прочитаєте у моєму листі, Вам треба буде виконувати якомога ретельніше певні “інструкції”, що їх буде дано у дужках.
Уявіть собі, що Вас засуджено за якийсь злочин до страти. І страта відбудеться сьогодні о 12-00. Ви знаходитеся у камері смертників один/одна. Білі стіни та загратоване вікно без скла (заплющіть очі і дайте волю своїй уяві хвилини на дві).
Якщо Ви це уявили, то тепер Вам неважко буде уявити схід Сонця, який Ви бачите через грати Вашої камери. Воно виринає прямо з моря. Спочатку з’являється його край. Яскраво-червоний. І десь за дві хвилини з’являється увесь вогняно-червоний диск. У цей час природа завмирає. Стає неймовірно тихо, чути лише легкий морський бриз (заплющіть очі і уявляйте хоча б хвилини дві).
У день страти усім смертникам дають смачний сніданок. Востаннє. Вам принесли просту, але дуже смачну їжу: відварену молоду картоплю з кропом, салат із свіжих огірків та помідорів, які ще пахнуть землею, запашний духмяний хліб з печі із скоринкою, домашній сир… (знову заплющіть очі і уявіть собі ту смачну їжу, яка забирала на себе всю Вашу увагу завжди, коли Ви її бачили, яким би не був Ваш настрій. Якщо Ви відчуєте ще й запах цієї їжі, я буду Вам безмежно вдячний).
І от Вас ведуть на місце страти. Теплий, дрібний літній дощик падає Вам на обличчя і руки. Вам не потрібна парасолька. Ви вже не боїтеся промокнути. Це не має вже значення.
Значення має лише відчуття цього теплого, мокрого і дуже приємного літнього дотику природи. Вам хочеться роззутися і йти калюжами босоніж (знову дві хвилини залиштеся з цією уявою сам на сам).
Перед тим, як бути страченим, Вам дають змогу на цілих чотири хвилини залишитися в обіймах Ваших дітей, батьків, дружини чи чоловіка, коханої чи коханого (просто заплющіть очі і уявіть собі дотик їх тіла, їх дихання і останній поцілунок Вашого життя).
Просто уявіть собі останні 7 годин Вашого життя. Якомога реалістичніше відчуйте їх у Вашій уяві.
Буду дуже Вам вдячний, якщо сьогодні Ви дуже захочете обійняти своїх рідних, сказати їм слова любові, поцілувати їх… і дуже захочете побачити, як сходить чи сідає Сонце.
Просто живіть!!!