Цей роман не хотілося дочитувати до кінця. Хотілося читати. Дуже багато в ньому такого, що якщо й не змінює світогляд, то істотно на нього впливає. Тепер гадаю собі, що після нього можна почитати.

1. Франциско Д’Анконія не робив нічого, перш ніж дасть собі відповідь на питання “Для чого це робити?”. Коли робиш усе з метою, зникає суєта.

2. У житті має значення лише одне – наскільки добре ти робиш свою справу. Лише це є мірилом цінності людини. Єдиним гріхом на землі є погано зроблена справа, якою ти займався. І не має значення, пишеш ти симфонію, позовну заяву, чи миєш басейн.

3. Людина, яка вчиняє чесно, не має потреби завойовувати довіру. Довіра є наслідком чесного ставлення до роботи і до життя. А ті, хто її прагне, – нечесні.

4. Усякий, хто боїться найняти фахівця, кращого за себе, сам нічого не вартий. Йому краще кинути свою справу, адже без такого фахівця максимальний ефект не буде досягнутий, а отже й робота не буде зроблена добре.

5. Навчити працівника працювати означає навчити його працювати без стимулів з боку працедавця. У такому разі працівник починає керуватися власним розумом, а не розумом працедавця у вигляді посадових інструкцій. І лише у такому випадку працівник починає діяти творчо, а не тупо повторювати чиїсь дії, виражені на папері.

7. Коли людина не бажає ніким бути, вона не бажає бути взагалі. Її немає, вона вмирає духовно, хоча тіло її ще живе. Вона перетворюється в овоч на городі.

8. Той, хто відмовляється від власних цінностей починає виконувати забажанки інших. Або носиш той одяг, який тобі подобається, або слідкуєш за модою та брендами. Або насолоджуєшся життям, або ж працюєш для того, аби справити враження на когось.

9. Якщо я професіонал у тому, що я роблю, наприклад, юрист, то кожен трудовий день для мене – свято. Адже я люблю те, чим займаюсь, та займаюсь тим, що люблю. Якщо ж день юриста я святкую лише раз на рік, коли мені скаже президент країни, то виходить, що мені нічого святкувати. Отже, святкувати мають лише ті, кому є що святкувати. І лише вони святкують насправді.