«Не судіть і вас не судитимуть, бо яким судом судите, таким і Вас судитимуть».
Не знаю, як Ви. Я ж особисто вже декілька разів по-різному пояснював собі цю заповідь, і кожного разу сприймав це пояснення як логічне. Сьогодні ще одна версія.
Коли Ви щось чи когось судите, Ви даєте оцінку: правильно чи неправильно. Що більше Ви судите, то більше таких оцінок Ви даєте. Що більше таких оцінок Ви дали, то більше розмежування двох зон Вашого світосприйняття: правильної і неправильної.
Навряд чи Ви будете прагнути у ту зону, де, на Вашу думку, усе неправильно. Наприклад, якщо для Вас пробігти зранку 10 км – це правильно, то Ви будете це робити. Принаймні, будете прагнути це робити. Якщо не бігатимете, то вважатимете, що вчиняєте неправильно. Тобто назвавши якусь поведінку правильною, Вам доведеться так себе й поводити. Якщо поводитимете себе інакше, то вчинятимете неправильно. І це неправильно буде таким лише тому, що Ви самі його осудили таким. І себе осудили разом з ним.
Іншими словами Ви вчиняєте неправильно лише тоді, коли самі такий вчинок осудили як неправильний. «Яким судом судите, таким і Вас судитимуть». Якщо ж Ви не осудили такий вчинок, як неправильний, то вчинивши його, Ви не зробите нічого неправильного.
Чим більше у Ваших судженнях неправильного, тим вужчим Ваш життєвий простір, адже Ви будете прагнути жити правильно. Самі себе судитимете за своїми правилами.
Тож, не судіть і самі не будете осуджені.