Опубліковано в журналі “Головбух: праця та зарплата” № 01/2014 (стор. 44-49)
Право громадян на матеріальне забезпечення у разі тимчасової непрацездатності гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. За чий рахунок проводяться відповідні виплати, а за чий утримуються ПДФО та ЄСВ, з’ясуємо далі
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності:
взаємні та похідні розрахунки
На матеріальне забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності мають право застраховані особи відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 № 2240III (далі — Закон № 2240).
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату зарплати (ч. 1 ст. 35 Закону № 2240).
Така допомога виплачується Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — ФСС з ТВП) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико–соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності). Причому допомога виплачується незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності (ч. 2 ст. 35 Закону № 2240).
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця.
Суб’єкти страхування
Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є:
– застрахована особа;
– страховик;
– страхувальник.
Застрахованою особою щодо вказаного матеріального забезпечення є найманий працівник, а у випадках, передбачених Законом № 2240, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. До інших осіб відносяться громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону № 2240).
До найманих працівників відносяться фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб.
Страховиком у такому страхуванні виступає ФСС з ТВП.
Страхувальником щодо найманого працівника є його роботодавець.
Причому страхування найманого працівника його роботодавцем у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності відповідно до статей 5 та 6 Закону № 2240 є обов’язковим.
Джерела формування коштів ФСС з ТВП
Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є (ст. 19 Закону № 2240):
– страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом;
– благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
– інші надходження.
Напрями використання коштів ФСС з ТВП
Зазначені кошти спрямовуються на (ст. 20 Закону № 2240):
– виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, на поховання;
– фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;
– позашкільне обслуговування, у т. ч. придбання дитячих новорічних подарунків;
– інші напрями.
Порядок фінансування страхувальників
Фінансування страхувальників–роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень ФСС з ТВП (ст. 21 Закону № 2240).
Тобто, матеріальне забезпечення (страхові суми) найманий працівник отримує не безпосередньо з ФСС з ТВП, а опосередковано — через свого роботодавця, який вказані кошти отримує з ФСС з ТВП.
заява–розрахунок
Підставою для фінансування страхувальників у разі настання страхового випадку, тобто втрати працездатності, робочими органами відділень ФСС з ТВП є оформлена за встановленим зразком заява–розрахунок. Вона містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Форма заяви–розрахунку є додатком до Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів ФСС з ТВП, затвердженого постановою правління ФСС з ТВП від 22.12.2010 № 26 (далі — Порядок № 26). Заява–розрахунок оформлюється страхувальником (роботодавцем) на підставі рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення матеріального забезпечення.
Вказане рішення комісія (уповноважений) приймає у разі виникнення страхового випадку із застрахованою особою.
ВРІЗ 1
Страхувальник–роботодавець має відкрити окремий поточний банківський рахунок для зарахування страхових коштів. І на цей рахунок районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень ФСС з ТВП протягом десяти робочих днів після надходження заяви–розрахунку мають перерахувати кошти (ст. 21 Закону № 2240).
Строки виплати матеріального забезпечення застрахованій особі
Після надходження зазначених у заяві–розрахунку коштів на рахунок страхувальника останній зобов’язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення застрахованій особі (п. 9 Порядку № 26). При цьому статтею 52 Закону № 2240 встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам (найманим працівникам) у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.
Може скластися враження, що існує колізія між зазначеними вище нормами. З одного боку, матеріальне забезпечення виплачується після надходження коштів від страховика. З іншого — ці кошти мають бути виплачені у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати. Однак ця колізія усувається частиною 5 статті 52 Закону № 2240. Згідно з цією нормою суми матеріального забезпечення, не отримані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок про те, що роботодавець не зобов’язаний за свій рахунок (тобто до отримання коштів від відділення ФСС з ТВП) виплачувати матеріальне забезпечення працівнику у випадку втрати ним працездатності.
Утримання ПДФО з матеріального забезпечення
Виплати, пов’язані з тимчасовою втратою працездатності, включаються до складу місячного оподатковуваного доходу найманого працівника (пп. 165.1.1 Податкового кодексу України; ПК).
З метою оподаткування ПДФО виплати по листках непрацездатності за рахунок коштів ФСС з ТВП прирівнюються до заробітної плати і оподатковуються під час їх нарахування. Звертаємо увагу, що при оподаткуванні ПДФО база оподаткування зменшується на суму ЄСВ (п. 164.6 ПК).
При цьому, якщо платник податку (найманий працівник) отримує доходи за різні податкові періоди (місяці) у вигляді заробітної плати, у т. ч. за час перебування на лікарняному, то з метою правильного їх оподаткування такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування (пп. 169.4.1 ПК).
Крім того, згідно з підпунктом 168.1.1 ПК, податковий агент (роботодавець), який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати ПДФО із суми такого доходу за рахунок цього платника.
ВРІЗ 2
Враховуючи зазначене, оподаткування ПДФО виплат по листках непрацездатності здійснюється у податковому періоді, в якому та/або за який відбулося їх нарахування, Навіть якщо кошти з ФСС з ТВП надійшли на розрахунковий рахунок податкового агента в іншому (наступному) податковому періоді.
Утримання ЄСВ з матеріального забезпечення
Так само, як і ПДФО, ЄСВ утримується за рахунок сум виплат по листках непрацездатності.
Роботодавці під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Такі вимоги встановлено частиною 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464).
ЄСВ для найманих працівників встановлено у розмірі 3,6% суми нарахованої заробітної плати. Оскільки виплата, пов’язана з тимчасовою втратою працездатності, прирівнюється до заробітної плати, то з неї та за її рахунок має утримуватись та сплачуватись роботодавцем і ЄСВ у зазначеному розмірі (ч. 7 ст. 8 Закону № 2464). І це не рахуючи ЄСВ, який сплачується окремо роботодавцем за власний рахунок.
Відповідальність ФСС з ТВП за порушення строку фінансування
Як уже зазначалось, робочі органи ФСС з ТВП здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви–розрахунку, складеної та поданої до відділення ФСС з ТВП роботодавцем–страхувальником.
У разі порушення цього 10-денного строку ФСС з ТВП має сплатити застрахованій особі опосередковано через роботодавця суму матеріального забезпечення з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення. Нагадаємо, що такий обов’язок ФСС з ТВП передбачено частиною 5 статті 52 Закону № 2240.
Мабуть, саме про цю відповідальність і йдеться у статті 31 Закону № 2240. Відповідно до неї ФСС з ТВП несе відповідальність згідно з законодавством:
– за порушення Закону № 2240;
– за порушення інших нормативно-правових актів про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
– за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок невиконання, несвоєчасного або неповного виконання умов загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.
Оскільки інших спеціальних санкцій для ФСС з ТВП у разі порушення ним 10–денного строку сплати страхових сум у чинному законодавстві віднайти не вдалося (окрім індексації простроченої суми), то можна говорити також і про відшкодування шкоди, спричиненої такою затримкою. Обґрунтування такої шкоди, її суми та причинно-наслідкового зв’язку залежить вже від конкретної ситуації та юридичного професіоналізму її стягувача.
Конструкція вказаної норми побудована таким чином, що слід дійти висновку про те, що зобов’язання ФСС з ТВП існує саме перед застрахованою особою, а не перед її роботодавцем. Це, у свою чергу, означає, що саме ця застрахована особа і має право звернутися до ФСС з ТВП з вимогою виплати матеріального забезпечення у судовому порядку. Та, оскільки ФСС з ТВП має перерахувати зазначені кошти на спеціальний рахунок роботодавця–страхувальника, то в такій позовній заяві мають бути вказані і ФСС з ТВП, і роботодавець як співвідповідачі. Адже саме від дій цих двох суб’єктів залежить отримання матеріального забезпечення застрахованою особою. Причому позовна вимога до ФСС з ТВП має полягати у перерахуванні коштів роботодавцеві, а до самого роботодавця — у виплаті отриманих від ФСС з ТВП коштів матеріального забезпечення безпосередньо працівникові — застрахованій особі (позивачеві).
Що ж до підприємства, яке за власний рахунок, випереджаючи події, нарахувало та сплатило ПДФО і ЄСВ із сум матеріального забезпечення, ще не отриманого від ФСС з ТВП, то йому залишається:
– або чекати надходження коштів від ФСС з ТВП, щоб потім за їх рахунок відшкодувати свої власні витрати на сплату ПДФО та ЄСВ;
– або ж допомогти своєму працівникові скласти позовну заяву та подати її до суду, щоб прискорити процес судового стягнення коштів з ФСС з ТВП.
Відповідальність роботодавця за нецільове використання ФСС з ТВП коштів
Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий казначейський рахунок, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам (ч. 2 ст. 21 Закону № 2240).
Відповідальність за нецільове використання отриманих від ФСС з ТВП коштів встановлена статтею 30 Закону № 2240. Страхувальники та інші отримувачі страхових коштів у разі порушення порядку використання страхових коштів;
– відшкодовують ФСС з ТВП в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів ;
– сплачують штраф у розмірі 50% суми страхових коштів.
ВРІЗ1
Із документа
Страховий випадок — це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім’ї на отримання матеріального забезпечення
(ст. .2 Закону № 2240)
ВРІЗ 2
Зверніть увагу
ПДФО утримується із суми нарахованого (виплаченого) доходу за рахунок його отримувача