Опубліковано в журналі “Головбух” № 26 (889), 14 липня 2014 р. (стор. 33-39)
Непримітна за радянських часів професія бухгалтера сьогодні стала високо ризикованою діяльністю. Особливо, якщо йдеться про головного бухгалтера, який часто нарівні з керівником підприємства відповідає за ризики останнього. Тож посада головбуха з точки зору відповідальності має свою ціну. Іноді занадто високу. Чому так, розкажемо в цій статті
Головний бухгалтер: «ціна» посади
Насамперед слід відзначити, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються «засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». Тобто виключно законами України встановлюється такий вид юридичної відповідальності як кримінальна та адміністративна відповідальність. На них і зупинимося, оскільки цивільно-правова відповідальність не пов’язана з посадовим становищем особи, а дисциплінарна на кожному підприємстві — своя.
Особливості співвідношення кримінальної та адміністративної відповідальності
Відповідно до статті 11 Кримінального кодексу України (КК) «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину». Суб’єктом злочину згідно із статтею 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Суб’єктами злочину можуть виступати також службові особи підприємства, якими визнаються «особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням… постійно чи тимчасово обіймають… на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом».
У свою чергу стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як кримінальна, так і адміністративна відповідальність настають за порушення у сфері публічних правовідносин. Публічні ж правовідносини виникають там, де йдеться про побудову і функціонування держави та її інститутів. Відповідно, обов’язковим суб’єктом таких відносин є саме держава з її власними інтересами. У той час, як приватні правовідносини держави не стосуються і вона втручається в них лише тоді, коли ці правовідносини порушуються однією із сторін, а друга просить державні органи (наприклад, суд) повернути такі приватні правовідносини назад у легітимне русло.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Якщо за договором купівлі-продажу покупець, який отримав річ, відмовляється заплатити за неї обіцяну ним суму, продавець може звернутися до суду і просити того примусово стягнути борг. І вже, коли в такі відносини втручається суд, як державний орган, відносини набувають ознак публічних.
Отже, публічні ж правовідносини існують там, де держава пильнує за громадським порядком і порушення цього порядку має наслідком притягнення до відповідальності: адміністративної чи кримінальної. Основні ж відмінності цих двох видів відповідальності полягають в обсязі заподіяної порушником шкоди публічним правовідносинам та в суворості покарання. Що підтверджується і положеннями частини 2 статті 9 КпАП, відповідно до яких «адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності». Тобто, якщо правопорушення є, але за ступенем своєї «серйозності» не занадто шкодить державі, то той, хто його вчинив, притягається до адміністративної відповідальності, а не до кримінальної.
ВРІЗ 1
Хоча за своєю об’єктивною стороною злочин усе ж особливо не відрізняється від адміністративного правопорушення.
Суб’єктний склад адмінвідповідальності
Узагалі-то суб’єктами, яких може бути притягнуто до адміністративної відповідальності, можуть бути виключно фізичні особи, хоча КпАП прямого такого застереження не містить. Проте, це випливає зі статті 12 КпАП, згідно з якою «адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку». Тож зрозуміло, що про юридичну особу тут не йдеться.
Статті 10 та 11 КпАП, також пов’язують винний характер адміністративного правопорушення виключно з фізичними особами. Адже відповідно до зазначених норм адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, «коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків», а вчиненим з необережності — «коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити».
Що ж до юридичних осіб, то згідно з адміністративним законодавством «від їх імені» відповідають посадові особи. Але знову ж таки насправді посадові особи відповідають не від імені юридичних осіб і не за них. Вони відповідають самі за себе, причому лише у випадках, коли вони є суб’єктами такої відповідальності. Іншими словами, вони несуть адміністративну відповідальність не за юридичну особу, а за себе: тому, що вони є посадовими особами юридичної особи і вчинили адміністративне правопорушення як посадові особи. Тож визначимось, що містить в собі поняття «посадова особа»?
Нормативне трактування посадової особи, як суб’єкта відповідальності
Чинний КпАП не має власного визначення терміну «посадова особа». Проте, оскільки правильне розуміння цього терміну має наслідком притягнення чи не притягнення особи до адміністративної відповідальності, звернемось до інших законодавчих актів, які апелюють поняттям «посадова особа». Так, у статті 2 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII вказано, що посада — це «визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень», а посадовими особами вважаються «керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій».
У Кримінальному кодексі УРСР (1960 р.) під посадовими особами розумілися «особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням». Аналогічне, хоча й не дослівне, визначення міститься в згадуваній вище статті 18 КК. Проте у цьому разі воно вже стосується не посадових, а службових осіб.
Визначення поняття «посадової особи» містять й інші акти законодавства. Наприклад, до посадових осіб, тобто осіб, які здійснюють управління діяльністю господарського товариства, стаття 89 Господарського кодексу України відносить голову та членів виконавчого органу, голову ревізійної комісії (ревізора), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) — голову і членів цієї ради. Разом з тим стаття 4 Митного кодексу України до посадових осіб підприємств відносить керівників та інших працівників підприємств (резидентів та нерезидентів), «які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов’язків відповідають за додержання вимог, встановлених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України, укладеними у встановленому законом порядку».
Основні критерії віднесення головбуха до посадових/службових осіб
Виходячи з такого розмаїття термінів, що пояснюють, хто ж така посадова особа, варто зупинитися на її характерних рисах, наведених у статті 18 КК, оскільки кримінальна відповідальність, як було зазначено вище, є дуже близькою до відповідальності адміністративної та відрізняється по суті лише «серйозністю» правопорушення та суворістю покарання за нього. Адже адміністративна відповідальність застосовується там, де для притягнення до кримінальної «не вистачає» розміру шкоди, заподіяної публічним відносинам.
Основними ознаками того, що особа вважається посадовою, є виконання нею організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або ж виконання функцій за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
При цьому в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 № 5 зазначено, що «організаційно-розпорядчі обов’язки — це обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Організаційно-розпорядчі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
У свою чергу адміністративно-господарськими Верховний Суд України називає обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
ВРІЗ 2
Як відомо, головний бухгалтер — посада на підприємстві, де є бухгалтерія, оскільки інакше він був би просто бухгалтером, а так головного треба виділити серед інших бухгалтерів. Тож головбух — це службова особа, що очолює на підприємстві, в організації або установі бухгалтерію, організовує бухгалтерський облік і складає закінчену бухгалтерську звітність. Таким чином, цілком логічним є твердження про те, що головбух виконує адміністративно-господарські обов’язки, а значить є службовою особою в розумінні Кримінального кодексу, та посадовою — в розумінні КпАП.
Головбух як суб’єкт адміністративної та кримінальної відповідальності
Отже, головний бухгалтер визнається посадовою особою підприємства, а тому у низці випадків він може виступати суб’єктом адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності.
адміністративна
За що ж саме головбух відповідає «адміністративно»? За правопорушення у сфері громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління. Тобто загальні правила поведінки фізичних та юридичних осіб в державі, які стосуються необмеженого кола фізичних та юридичних осіб, а значить державних інтересів, і є тим об’єктом, посягнувши на який, правопорушник притягається до адміністративної відповідальності.
Усі види правопорушень поділені в КпАП на групи в залежності від того, на який об’єкт громадського порядку посягнув правопорушник, та об’єднані у глави. Так, головного бухгалтера можуть стосуватися порушення, зазначені в главі 12 КпАП, яка встановлює адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності. Серед них виділимо, зокрема, такі як:
– порушення порядку проведення розрахунків (ст. 1551 КпАП);
– ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 1621 КпАП);
– незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 1622 КпАП);
– приховування інформації про діяльність емітента (ст. 1635 КпАП) та маніпулювання на фондовому ринку (ст. 1638 КпАП);
– порушення умов видачі векселів (ст. 16312 КпАП) тощо .
кримінальна
Діяльність головного бухгалтера може або сама по собі породжувати злочин (кримінальне правопорушення) або ж сприяти його вчиненню іншою особою. У такому разі головбух має нести кримінальну відповідальність.
Злочини у сфері господарської діяльності, до яких може бути «причетний» головний бухгалтер, зазначені в розділі VII КК. Наведемо окремі з них:
• незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК);
• фіктивне підприємництво — створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (ст. 205 КК);
• протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації (ст. 2062 КК);
• легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (ст. 209 КК);
• доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином–засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору (ст. 219 КК);
• шахрайство з фінансовими ресурсами, а саме надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади АР Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності (ст. 222 КК);
• підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів (ст. 2231 КК);
• розголошення комерційної або банківської таємниці, тобто умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності (ст. 232 КК) і т. д.
Отже, посада головного бухгалтера несе в собі ризик бути притягнутим до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення значної кількості правопорушень при здійсненні своєї професійної діяльності. І щоб не підпадати під перефразоване гасло «професія вимагає жертв», головбуху потрібно чітко усвідомлювати особливості свого правового статусу, а виходячи з нього і межі своїх правомочностей та відповідальності, а також чітко розуміти, що саме він підписує, під чим ставить свій важливий підпис.
ВРІЗ 1
Важливо
Основна відмінність кримінальної та адміністративної відповідальності в обсязі заподіяної порушником шкоди публічним правовідносинам та в суворості покарання
ВРІЗ 2
Зверніть увагу
Для того, щоб особа вважалася службовою (посадовою) такі обов’язки мають виконуватися нею як на постійній основі, так і тимчасово, на підставі спеціального повноваження