Якщо платіж пішов «не туди»

Опубліковано в ЗСЗ /2015 / випуск 3. Безготівкові розрахунки: правова природа та облікова специфіка, стор.143-146

Нормативна база

ПКУ

Податковий кодекс України № 2755-VІ від 02.12.2010 р.

ЦКУ

Цивільний кодекс України № 435-ІV від 16.01.2003 р.

Закон про переказ

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05.04.2001 р.

Інструкція № 22

Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976

«Мы все совершаем ошибки – иногда абсолютно очевидные – и удивляемся потом, как могли быть так глупы»

Артур Хейли «Детектив»

Як відомо, помилки є супутниками розвитку. Шлях до досягнень не буває без них. І що більше помилок людина припускається, то більше має можливостей на них вчитися. Здійснюючи свою професійну діяльність, часто кажу студентам чи починаючим юристам: «Робіть помилки, не бійтеся. Саме помилки показують мені, де саме я маю і можу Вам допомогти».

Кожна помилка має свою ціну. Окрім отримання в результаті помилки можливості навчитися чомусь, доводиться за неї ще й заплатити. Іноді ціна помилки прямо виражається у грошах. Наприклад, коли в результаті помилки гроші перераховані не тому, хто мав би їх отримати.

Де саме можна помилитися.

Як відомо, чинне законодавство зобов’язує суб’єктів підприємництва та інших юридичних осіб тримати гроші на банківських рахунках. У що ці гроші перетворюються на таких рахунках, досить яскраво видно в період фінансової кризи. Так наразі в Україні НБУ ледь не щодня «виводить» з ринку банк за банком. І клієнти таких банків усвідомлюють, що гроші на рахунку такого банку втрачено. Ті можливості повернути такі втрачені кошти, які надає українське законодавство, занадто нікчемні, щоб говорити про їх існування. Тому зберігання грошових коштів на рахунку в банках насправді зберіганням давно вже перестало бути, а гроші на рахунку в банку давно вже заважають спокійно спати власникам таких рахунків. Тож і намагаються такі власники якнайшвидше ризик володіння безготівковими грошима передати своїм партнерам по бізнесу: постачальникам, виконавцям, кредиторам… І така передача коштів кредиторам здійснюється шляхом списання коштів з рахунку платника та зарахуванням їх на рахунок отримувача коштів.

Відповідно до п.1.7 Інструкції № 22 «кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції».

П.1.4. Інструкції № 22 вказує, що платник – це «особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи – члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів». А отримувачем/одержувачем є «особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі».

Документи на переказ коштів, про які йдеться у наведеному визначенні платника, є розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Відповідно до п.1.13 Інструкції № 22 розрахункові документи мають назву ще платіжних інструментів, якими  є: меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимоги-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, інкасове доручення (розпорядження).

Усі перелічені платіжні інструменти обираються клієнтом банку самостійно, окрім меморіального ордеру. Про те, з допомогою якого документу платник здійснюватиме платіж, має зазначатися в договорі, який є правовою підставою такого платежу.

Одразу слід зазначити, що наявність правової підстави (дійсної, легальної, законної…) для перерахування коштів платником одержувачеві є досить важливою необхідністю їх збереження. Хоча би тому, що відповідно до пп.20.1.30. п.20.1. ст.20 ПКУ контролюючі органи наділені правом «звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами».

Окрім помилки з підставою для перерахування коштів, може бути ще й помилка стосовно отримувача коштів: не тому кошти перераховані, «не туди» пішов платіж. За критерієм суб’єкта, який припустився помилки, слід виділяти:

  • помилку в здійсненні грошового переказу, допущену платником, та
  • помилку, якої припустився банк.

Поняття «помилковий переказ» та «неналежний переказ» містить і Закон про переказ. Так, помилковим переказом є «рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб’єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі», а неналежним переказом вважається «рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі».

Однак, враховуючи, що і в тому і в іншому випадку відбувається зарахування коштів неналежному отримувачеві, а також те, що Інструкція № 22 була затверджена з урахуванням вимог Закону про переказ трьома роками пізніше, а також те, що Інструкція № 22 детальніше регламентує дії учасників грошового переказу у порівнянні із Законом про переказ, далі алгоритм поведінки таких учасників ґрунтуватиметься на положеннях Інструкції № 22.

Помилка платника.

Враховуючи, що усі платіжні інструменти обираються платником самостійно (окрім меморіального ордеру), слід стверджувати, що помилка в обранні платіжного інструмента, в його оформленні – є помилкою платника, допущеною ним самостійно. Тож відповідальність у цих випадках йому навряд чи вдасться перекласти на обслуговуючий його чи отримувача коштів банк.

Відповідно до п.3.1. Інструкції № 22 «платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків». При цьому Інструкція № 22 дозволяє банку в договорі з платником – фізичною особою «передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі», яке має містити відповідні обов’язкові реквізити.

При заповненні платіжного доручення «вручну» помилитися важко, адже платіж за платіжним дорученням, у якому назва отримувача, його код ЄДР, номер рахунку та МФО банку не співпадають, не буде здійснений з технічних причин. Ймовірність того, що операційна система банку «пропустить» платіж на рахунок платника, номер якого (зазвичай, це від 5 цифр і більше) не відповідає коду з ЄДР (а це вже 10 цифр), як розповідають банківські фахівці з обслуговування операційних систем, занадто низька для того, щоб про неї говорити. Тож помилка може бути допущена, наприклад, при копіюванні платіжного документа. Так, «Приват 24» дає можливість створити платіжне доручення за зразком раніше створеного та виконаного банком. Якщо помилково «клікнути» на сусідньому рядку, то створиться платіжне доручення не те, яке малося на увазі. Та якщо платник просто змінить суму у такому платіжному дорученні, а на всі інші реквізити уваги не зверне, то банк виконає його доручення належним чином і гроші відправить тому отримувачеві, який вказаний в такому платіжному дорученні. Але не тому, кому хотів відправити кошти платник. Маємо помилку платника.

Або можливий варіант, що керівник підприємства передав бухгалтеру договір і інші документи на оплату і не досить чітко пояснив, коли саме має бути така оплата здійснена. Бухгалтер, вважаючи, що виконує розпорядження керівника, підготує і відправить банку платіжне доручення до того, як керівник вирішить такий платіж проводити. Як результат маємо знову ж таки помилку платника.

Аналогічна останній помилка може бути здійснена при розрахунках із застосуванням платіжних вимог-доручень. Адже відповідно до п.4.3. Інструкції № 22 у разі згоди платника «оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції (від руки чи із застосуванням технічних засобів – незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує». У цьому разі «збій» може статися на стадії розпорядження керівника, що надається бухгалтерові. Вони можуть просто «не порозумітися» і бухгалтер оформить нижню частину платіжної вимоги-доручення не так і не тоді, коли хотітиме керівник.

Ще більшу різноманітність помилок, пов’язаних з копіюванням раніше оформлених і виконаних банком платіжних інструментів, може припуститися платник, що здійснює розрахунки за допомогою систем дистанційного обслуговування. Відповідно до Інструкції № 22 дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт – банк», «клієнт – Інтернет – банк», «телефонний банкінг» тощо. Ці помилки платника також можуть бути пов’язані з неуважністю останнього, оскільки нині усі наші дії стали настільки динамічними та швидкими, що часу зупинитися і поміркувати над ними стає все менше. Тож і помилитися стає усе простіше.

Ще одна помилка може бути викликана втратою платником засобів ідентифікації його для доступу до свого рахунку. Наприклад, відповідно до п.11.10. Інструкції № 22 «ідентифікація клієнта для доступу до системи «телефонний банкінг» здійснюється за допомогою засобів ідентифікації, що передбачені в договорі між банком та клієнтом. Засоби ідентифікації (номер клієнта, особистий ПІН-код, сукупність цифрових та літерних компонентів тощо) банк надає клієнту після укладення договору». Якщо з якихось причин вказані засоби ідентифікації стануть доступними іншим особам і ці особи виявляться недобросовісними, то правильно створений недобросовісною особою електронний платіжний інструмент буде цілком правильно виконаний банком. Для справжнього власника коштів це також буде помилкою.

Врятувати у такому разі може лише пильність банку та «нахабство» недобросовісного утримувача засобів ідентифікації, який забажає вчинити операцію, що підлягає фінансовому моніторингу. Відповідно до п.11.13. Інструкції № 22 «якщо операція містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, то банк може відмовити клієнту у виконанні електронного розрахункового документа/дистанційного розпорядження, переданого по телефону».

Наказом Державної служби фінансового моніторингу України від 25.12.2014 р. № 170 затверджено Типології легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму у 2014 році. Серед шляхів здійснення фінансування терористичної та/або сепаратистської діяльності, у тому числі є такі операції, які слід контролювати банкам:

–          перерахування грошових коштів на карткові рахунки членів терористичних угрупувань;

–          використання фіктивних фінансових структур для отримання готівкових коштів;

–          збір коштів у соціальних мережах під виглядом благодійної допомоги групою фізичних осіб.

Тож спроба недобросовісного утримувача засобів ідентифікації здійснити одну з вказаних операцій за умови пильності працівників банку цілком може допомогти її блокуванню та уникненню такої помилки. У перелічених вище випадках вина за вчинення помилкового грошового переказу цілком лягатиме на платника (його посадових осіб).

Або якщо бухгалтер з якихось причин образиться на керівництво і маленькими сумами перераховуватиме кошти на свої рахунки, але при цьому правильно оформлюватиме платіжні інструменти, то банк за такі дії бухгалтера не відповідатиме. Згідно з п.1.19. Інструкції № 22 «банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом… Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник, який у разі її невідповідності має відшкодовувати банку завдану внаслідок цього шкоду».

«За правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку» (п.2.3 Інструкції № 22). Банк зобов’язаний лише перевірити «відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 8 до цієї Інструкції» (п.2.4 Інструкції № 22).

Помилки банку.

Банк, який отримав платіжний інструмент, відповідно до п.2.4. Інструкції № 22 зобов’язаний перевірити «заповнення таких реквізитів: «Платник», «Код платника», «Рахунок платника», «Банк платника», «Код банку платника», а також «М. П.» та «Підписи платника» (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення)». Тобто банк платника перевіряє не правильність, а лише повноту заповнення реквізитів.

Банк отримувача, у свою чергу, зобов’язаний перевірити також лише «заповнення таких реквізитів: «Отримувач», «Код отримувача», «Рахунок отримувача», «Банк отримувача», «Код банку отримувача», а також «М. П. отримувача» та «Підписи отримувача» (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення)». І лише в тому випадку, «якщо розрахункові документи, у яких перевірено реквізити, заповнено з порушенням…, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання». Отже, неправомірною дією банка платника та банка отримувача коштів буде виконання платіжного інструменту з відсутніми чи неправильно заповненими реквізитами.

Окрім наведених вище обов’язків банку, які можуть привести до помилки з його боку, є невиконання вимоги Інструкції № 22 про повернення без виконання розрахункових документів, якщо:

«у розрахунковому документі не заповнено хоча б один із реквізитів, заповнення якого передбачено його формою, крім реквізиту «Дата валютування»;

немає супровідних документів, надання яких разом з розрахунковим документом передбачено цією Інструкцією, або закінчився строк дії цих супровідних документів;

платіжне доручення подано до банку з порушенням законодавства України, або не може бути виконано відповідно до законодавства України;

порушено інші вимоги цієї глави, глав 5, 6 і 12 цієї Інструкції» (у вказаних главах йдеться про порядок примусового та договірного списання коштів, а також про порядок списання банком коштів з рахунків платників податків/суб’єктів господарювання).

У випадках допущення банком таких помилок «відповідальність за шкоду, завдану платнику (отримувачу, стягувачу), покладається на банк, що обслуговує платника (отримувача, стягувача)». Розмір такої відповідальності у вигляді пені відповідно до ст.32 Закону про переказ, не може перевищувати 10% суми переказу.

Якщо помилка допущена.

Якщо ж помилка вже сталася, то окрім як зробити для себе висновки та не припускатися таких помилок у майбутньому, платник має попіклуватися про повернення коштів, перерахованих неналежному отримувачеві.

Відповідно до п.1.4 Інструкції № 22 «неналежний отримувач – особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі». А неналежним платником вважається «особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів».

Відповідно до п.2.29. Інструкції № 22 «платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку». Якщо ж платіж вже списано, то вчиняти платник має вже інші дії.

За загальним правилом, закріпленим в ст.1092 ЦКУ, банк несе відповідальність у разі «якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону».

Варіант 1: кошти списано, але отримувачеві не зараховано. У разі якщо кошти з рахунку платника списано, а на рахунок отримувача вони не зараховані з причин неможливості встановлення належного отримувача, «банк отримувача зобов’язаний надіслати банку платника запит щодо уточнення номера рахунку та/або коду отримувача».

У такому разі платник має повідомити свій банк, а банк платника має повідомити банк отримувача про помилку, або хоча би просто не надати банку отримувача реквізити такого отримувача. Банк отримувача відповідно до п.2.32. Інструкції № 22 «не пізніше четвертого робочого дня зобов’язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення». Помилка в такому випадку вважатиметься усунутою, а шкода – відсутньою.

Якщо ж зазначена вимога виконана не буде, то згідно з тим же п.2.32. Інструкції № 22 «відповідальність за шкоду, завдану суб’єктам переказу у разі недотримання цих вимог, покладається на банк, що обслуговує отримувача».

Варіант 2: кошти списано і зараховано отримувачеві. Якщо реквізити неналежного отримувача вказані правильно і банк останнього не має підстав для їх уточнення, то відповідно до п.2.35. Інструкції № 22 «кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку».

У такому разі платник має право звернутися до суду з позовною заявою про  витребування майна із чужого незаконного володіння. Згідно із ст.387 ЦКУ «власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним».

Слід мати на увазі, що незаконно заволоділа коштами та особа, яка є неналежним отримувачем. Якщо ж така особа цими коштами встигла розрахуватися із своїми кредиторами, то останні набувають статусу добросовісних набувачів, від яких відповідно до ст.389 ЦКУ гроші не можуть бути витребувані. Тобто, якщо платник навіть доведе у суді, що кошти перераховані ним помилково неналежному отримувачеві, останнім перераховані іншій особі, притягнути таку іншу особу до відповідальності не вдасться.

Згідно з п.2.35 Інструкції № 22 «банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів».

Варіант 3: кошти списано правильно і зараховано неналежному отримувачеві з вини банку платника.  Якщо неналежний отримувач отримав кошти з вини банку, який помилково «відправив» їх такому отримувачеві, то такий банк «зобов’язаний одразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок отримувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані».

У разі невиконання банком цієї вимоги належний отримувач має право вимагати від банку-порушника окрім самих коштів ще й сплати пені в розмірі, визначеному законодавством України. Відповідно до ст.625 ЦКУ«боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Сума коштів, сплачена банком належному отримувачеві, відображається в обліку банку за рахунками дебіторської заборгованості до часу її відшкодування неналежним отримувачем. Усі заходи з повернення таких коштів вчиняються банком платника без залучення у ці дії самого платника чи отримувача. І якщо неналежний отримувач кошти банку платника не поверне, то це вже буде справою банку стягувати такі кошти з отримувача в судовому порядку. Йдеться про той самий віндикаційний позов, заявлений відповідно до ст.387 ЦКУ, лише з тією відмінністю, що позивачем у цьому позові буде вже не платник, а банк платника. Відповідно до п.2.37. Інструкції № 22 «спори між банком, з вини якого здійснено помилковий переказ коштів, та неналежним отримувачем цих коштів вирішуються в судовому порядку».

Варіант 4: кошти списано неправильно з вини банку платника.  Якщо кошти списано банком з рахунку неналежного платника, то відповідно до п.2.38. Інструкції № 22 банк, з вини якого кошти списано ці кошти «зобов’язаний повернути на рахунок цього платника помилково списану суму, списавши її з рахунку того платника, з якого ці кошти підлягали списанню, а також сплатити неналежному платнику пеню у визначеному законодавством України розмірі, якщо договором не передбачено іншу відповідальність».

Втіхою для банку у варіантах 3 і 4 може стати те, що відповідно до п.2.39. Інструкції № 22 «працівники банку, з вини яких здійснено помилковий переказ коштів, несуть відповідальність згідно із законодавством України». Однак питання у розмірі цієї відповідальності. Якщо вона є співставною з майновим станом і доходами такого працівника, то й «втіха» може бути справжньою «втіхою» для банку.

Замість висновку наведу висловлювання Козьми Пруткова: «Настоящее есть следствие прошедшего, а потому непрестанно обращай взор свой на зады, чем сбережешь себя от знатных ошибок».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.