Опубліковано в журналі “Головбух” № 13 (780), 9 квітня 2012 р. (стор. 40-42)
Чи необхідно переглянути, починаючи з 01.04.2011, порядок нарахування амортизації нематеріальних активів, для яких Законом № 3609 встановлено строк використання 10 років?
Строк корисного використання НМА та строк дії права користування НМА
Відповідно до пункту 6 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (ПК) встановлено, що для визначення переліку об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 ПК з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III Податкового кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.
Вартість, яка амортизується, по кожному об’єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію дверей, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III ПКУ.
Строк корисного використання об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III Податкового кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 ПК.
Але зазначеною нормою встановлено не строки корисного використання, а строки дії права користування.
Відповідно до підпункту 145.1.1 ПК нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 ПК, протягом строків дії права користування. При цьому, якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріального активу не встановлено, такий строк становить 10 років безперервної експлуатації.
Отже Податковий кодекс фактично оперує двома видами строків:
- строк корисного використання;
- строк дії права користування.
При цьому строк дії права користування визначається відповідно до правовстановлюючого документа, але не може бути меншим для групи 4 (права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті) ніж 5 років, а для групи 5 (авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті), ніж 2 роки.
Для довідки
Перелік нематеріальних об’єктів групи 4 «Права на об’єкти промислової власності»: право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті)
Якщо виходити з того, що пункт 6 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ дозволяє платникам податку самостійно встановлювати строк корисного використання з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 ПКУ, а цим пунктом встановлюються строки дії права користування, то можна стверджувати, що строки корисного використання є тотожними строкам дії права користування.
Якщо ж стверджувати, що ці два поняття не є тотожними, то виходить, що п.145.1.ст.145 ПКУ строки корисного використання не встановлені, бо там встановлені мінімальні строки дії права користування. А отже й інвентаризувати нематеріальні активи немає потреби, так як мінімальних строків користування п.145.1. ст.145 ПКУ не встановлює.
У цивільному законодавстві щодо строків користування застосовується поняття «строк чинності майнових прав інтелектуальної власності». Наприклад, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку відповідно до ст.496 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) становить десять років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом. При цьому майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
П.145.1 ст.145 ПКУ щодо мінімально встановлених строків посилається на правовстановлюючий документ. Відповідно до ст.495 ЦКУ майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Крім того, користуватися майновими правами інтелектуальної власності відповідно до ст.1107 ЦКУ можна на підставі таких договорів:
1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Істотною умовою усіх цих договорів є строк, на який передається майнове право користування на об’єкт права інтелектуальної власності. Саме про такі строки і йдеться у п.145.1.1. ст.145 ПКУ, бо в цій нормі встановлено, що нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 ПКУ, протягом строків, що вказані у цьому ж пункті. При цьому п.6 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ вказує на ці строки, як на мінімально допустимі строки корисного використання, менше яких строк корисного використання об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації платником податку встановлюватися не може.
Що ж стосується тих нематеріальних активів, які не зазначені в п.145.1. ст.145 ПКУ, то для них Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI встановлено мінімальний строк корисного використання у 10 років. Отже, вартість таких нематеріальних активів також встановлюється на підставі даних інвентаризації платником податку самостійно, але не менше 10 років. То й в акт інвентаризації такі об’єкти повинні також потрапити.