Уявіть себе керівником фірми. Чи станете Ви стимулювати працівників своєї фірми до роботи?

Стимул – це гостра палка, яку використовували у Римській Імперії для того, щоб спонукати тварин чи рабів до роботи. Це були гостроконечні палиці, якими били не дуже поворотких рабів. У наш час поняття «стимул» набуло дещо іншого змістовного наповнення, але суть залишилася: це зовнішній фактор впливу на працівника з метою заохотити його до ефективної праці. Цей стимул може бути у формі батога чи у формі пряника. Несуттєво, адже суть стимулу одна: якщо батіг, то працівник працює через страх бути побитим. Якщо ж пряник, то працівник працює у страхові, що той пряник не заробить. Але у будь-якому разі стимул залишається зовнішнім фактором, який більше чи менше, але  діє ефективно.

Працівник, якого стимулюють, схожий на корову, яка йде поки її б’ють батогом, чи поки їй показують пряник. Йде вона у напрямку, у якому її батогом спрямовує пастух, або ж у напрямку пряника, що в руках пастуха. Приберіть пряник чи батіг й корова зупиниться. Стане на місці, адже внутрішніх мотивів рухатися у неї немає, а зовнішні зникли. Вона не думає, вона підкорюється думкам пастуха. І саме він визначає напрямок руху корови.

Навіть якщо термін «стимулювання» замінити терміном «мотивація», результат залишиться незмінним, якщо мотивація, нав’язана роботодавцем, а не є внутрішньою потребою працівника. Поки роботодавець створює та підтримує стимули чи мотиви, працівник працює, виконує те, чого від нього вимагають. Якщо стимули зникають, чи якщо працівник до них звикає, робота зупиняється. 1-й удар батогом набагато болючіший за 101-й. А 101-й пряник точно вже не буде таким смачним, яким був 1-й.

Про творчість і про мислення «простимульованого» працівника при виконанні роботи годі вже й говорити. Якщо «простимульована» корова йде у напрямку, який їй вказує пастух, а не вона сама вирішує, то «простимульований» працівник робить те, що придумав роботодавець. У нього думки заповнені стимулами.

То чому ж тоді скаржитися на таких працівників, дивуючись, що вони не думають? Саме стимулювання й унеможливлює мислення. Вірніше сказати, мислення якщо й є, то усі думки пов’язані зі стимулами, а не з роботою, вони спрямовані на те, як уникнути батога та отримати пряник.

Що ж до вмотивованого власними, а не нав’язаними мотивами працівника, то його стимулювати просто не потрібно. Йому стимули не потрібні, бо працює він не заради них.

Роботодавець, який вирішив стимулювати працівників, прирікає себе на постійний клопіт щодо створення стимулів, їх постійного поновлення, та контролю роботи. Зупинятися у цьому процесі не можна, бо саме на стимулах й тримається робота. Тобто виникає постійна заклопотаність роботодавця підтримкою стимулів. Якщо ж працівники мають власні стимули, то й вони й роботодавець не переймаються процесом стимулювання. У такому разі вони мають час бути творцями.

То ж тепер скажіть, чи хочете Ви мати працівників, яких треба стимулювати?