Чи є сенс скаржитися?

Помітив якось, що мої колеги іноді скаржаться на суддів через їх упередженість чи некваліфікованість, на Клієнтів – через їх нерозуміння юридичних ризиків, просто на людей – з будь-яких причин.

І дійшов ось якого висновку: немає сенсу скаржитися на інших. Є сенс скаржитися на себе через те, що не зумів знайти спільну мову з іншою людиною; через те, що дав волю своїм емоціям, розуміючи, що вони лише шкодять налагодженню стосунків з іншою людиною; через те, що не зумів зацікавити суддю послухати і почути те, що я хочу йому сказати; через те, що не зумів пояснити Клієнтові, як і чим той ризикує.

А потім дійшов ще й іншого висновку: немає сенсу скаржитися на себе. Є сенс шукати спільну мову з іншою людиною, розуміти її інтереси; аналізувати свої емоції та усувати їх, коли вони шкодять налагодженню стосунків з іншою людиною; шукати та знаходити шлях, як зацікавити суд послухати і почути те, що я хочу йому донести і пояснити; зуміти пояснити Клієнтові наскільки той ризикує, коли не прислуховується до того, що я йому кажу.

І вийшло в мене, що скаржитися взагалі немає сенсу.