На початку 2009 року фінансово почувалися недобре багато хто з нас. Мені кинулося в очі, що саме в цей час адвокати почали якось активніше збиратися на різні спільні заходи. Принаймні мене стали туди запрошувати частіше.

Там обговорювалися питання, пов’язані з фінансовою кризою, а також з тим, як з нею поводитися, як її побороти, як справитися з клієнтами, які несвоєчасно платять. От я й пов’язав намагання об’єднатися зі страхом якихось зовнішніх обставин. Поведінка у таких спілках дуже схожа на отару овець. Чим більше у них страху, тим тісніше вони притискаються одна до одної.

Поєднуючись в асоціації, спілки, союзи та таке інше, їхні члени погоджуються якось координувати свої власні дії із спільно прийнятими рішеннями. Обирають якісь такі собі керівні органи, які й вирішують за усіх членів спілки. Простими словами, члени таких спілок уникають прийняття власних рішень, віддають свою власну волю комусь, хто такі рішення за них приймає. Так зручніше і спокійніше. Члени таких спілок згодні за таку зручність і такий спокій втратити власну індивідуальність. І втрачають.

Але не усвідомлюють, що справжніх шедеврів колективно вони не створять. Усе буде по шаблону, відповідно до рішень керівних органів, так, як хтось їм сказав. Де ж тут самому творити, коли треба виконувати чиєсь рішення.

Уявіть собі пісню, написану колективом композиторів, чи поему – колективом поетів. У натовпі нічого креативного не може виникнути. На думку Сократа «у натовпі людина тупішає». А от А.Макаревич в одній своїй пісні про життя в отарі та поза нею був ще виразніший: «А зачем баранам наружу? Там ведь ум не бараний нужен! Там ночами от страха жарко, Там – пастух и его овчарка.»

То ж бажаю Вам залишатися ОСОБИСТІСТЮ! Бажаю Вам творити те, що Вам говорить Ваша душа, а не чиєсь рішення!