Виручку вкрадено: хто винен і що робити (роздуми про судову перспективу)

Журнал “БухгалтеріяUA”, № 4, 23 липня, 2018, стор. 49-50.

Ідею для написання цієї статті надав один з читачів журналу БухгалтеріяUA, який поділився своєю сумною історією. Але аналогічна історія може статись у будь-якого підприємства, яке здає готівкову виручку до банку через програмно-технічний комплекс самообслуговування (ПТКС).

А ось і сама історія.

 

Історія пограбування

Відокремлений підрозділ підприємства (магазин) застосовує реєстратор розрахункових операцій (РРО), здійснює лише розрахунки зі споживачами. На підставі п.39 Положення № 148[1] касова книга в магазині не ведеться. Готівкова виручка, отримана в вихідні дні, передається уповноваженому працівнику магазина, який здає її для зарахування на поточний банківський рахунок підприємства через ПТКС.

В один з днів працівник, якому було передано виручку, повернувся до магазину і повідомив, що по дорозі до ПТКС його було пограбовано. Документальних доказів (наприклад, видаткового ордеру), які б свідчили про те, що працівникові було передано виручку, у підприємства немає.

Виникають питання:

  • Чи можна застосувати до працівника, який відмовляється відшкодувати шкоду, матеріальну відповідальність?
  • Які у підприємства перспективи, якщо воно звернеться до суду?

 

Цивільно-процесуальний алгоритм розвитку ситуації

Відповіді на задані питання варто побудувати у формі так званого цивільно-процесуального алгоритму. І алгоритм цей має ґрунтуватися вже на тих запитаннях, відповідаючи на які, суд ухвалює судове рішення.

У розглядуваному випадку про стягнення з працівника відшкодування в розмірі виручки, яку у нього, за його словами, було відібрано, застосувати цей алгоритм варто ще й тому, що з питання слідує небажання пограбованого працівника віддавати свої кошти роботодавцю. Тож спробувати стягнути ці кошти прийдеться в судовому порядку.

Так, відповідно до ст.264 ЦПКУ[2] під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує:

  • чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
  • чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
  • які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
  • яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
  • чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Тож, зрозуміло, що задоволення позову (питання № 5), залежить від відповіді на попередні чотири питання. По них і пройдемося.

Питання № 1. Чи мали місце обставини (факти), якими позивач (роботодавець) обґрунтовує свої вимоги та якими доказами ці обставини підтверджуються.

Йдеться про обставини, які має довести роботодавець у суді, а саме про ту обставину, що він передав своєму працівникові грошові кошти (виручку) для зарахування її на рахунок роботодавця через ПТКС, і що працівник ці кошти не здав. А ще треба довести суму, яка була передана такому працівникові.

Звісно, ситуація для роботодавця набагато спроститься, якщо працівник не заперечуватиме усі ці обставини. У такому разі задіяною буде ст.82 ЦПКУ, відповідно до ч.1 якої обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. При цьому слід мати на увазі, що обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Для такого визнання працівником наведених вище обставин можна також використати процесуальний механізм письмового опитування учасників справи, як свідків. Він врегульований ст.93 ЦПКУ і полягає в тому, що учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше 10 запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Тобто в нашому випадку роботодавець як позивач, у позовній заяві вправі поставити своєму працівникові, як відповідачу, 10 запитань щодо обставин отримання виручки та не здачі її через ПТКС на рахунок позивача, включаючи і її суму.

Учасник справи, якому поставлено запитання позивачем, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне запитання по суті. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи у формі заяви свідка не пізніше, як за 5 днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, – до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.

У заяві свідка зазначаються ім’я (прізвище, ім’я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти (за наявності), відповіді на питання щодо обставин справи, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Таким чином, досить важливими для того, щоб суд відповів на це питання саме так, як потрібно позивачу, є:

  • повний і чіткий перелік обставин, якими роботодавець підтверджуватиме своє право вимоги;
  • докази, якими кожна обставина підтверджується.

Питання № 2. Чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження?

Йдеться про фактичні дані, якими ані роботодавець свої вимоги, ані працівник свої заперечення не обґрунтовують. Проте ці фактичні дані мають бути встановлені судом, оскільки вони мають значення для вирішення справи. Це, наприклад, може бути факт знаходження ПТКС у тому місці, на яке роботодавець і його працівник вказують, або збіг позовної давності для вимоги роботодавця до працівника і якщо він пропущений, то поважність причин його пропуску тощо.

Питання № 3. Які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин?

Відповідаючи на це питання, суд має не просто визначитися, трудові, цивільно-правові чи ще якісь правовідносини виникли між роботодавцем і його працівником. Суд має визначитися ще й з тим, які саме трудові, чи які саме цивільно-правові відносини мали місце. Наприклад, йдеться про матеріальну відповідальність у межах трудових правовідносин, повну індивідуальну відповідальність чи якусь ще. Або ж якщо це цивільно-правові відносини, то які саме: доручення, комісія, надання послуг. Чи взагалі маються на увазі недоговірні (деліктні) правовідносини.

Варіантів дуже багато і визначатися потрібно в залежності від того, якими обставинами роботодавець обґрунтовував свої позовні вимоги, та якими доказами це підтверджував: договором про повну матеріальну відповідальність, посадовою інструкцією, договором доручення, комісії та ін.

Питання № 4. Яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин?

Відповідь на це питання витікає з відповіді на попереднє. Так, встановивши, наприклад, що роботодавець і працівник в частині здачі виручки на поточний банківський рахунок підприємства через ПТКС уклали договір комісії, застосувати суд має ст.1021 ЦКУ, відповідно до якої комісіонер (тобто працівник) відповідає перед комітентом (тобто роботодавцем) за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

Варто акцентувати увагу на тому, що перш ніж зупинитися на нормі права, яка підлягає застосуванню, суд має визначитися, в які ж правовідносини вступили роботодавець і його працівник, коли дійшли згоди про те, що працівник здаватиме виручку роботодавця на його банківський рахунок через ПТКС.

Питання № 5. Чи слід позов задовольнити або в позові відмовити?

Це питання видається найпростішим, якщо на попередні чотири запитання отримано повні і чіткі відповіді.

 

Висновок

Якщо одним із критеріїв, що застосовуватимуться суб’єктами господарювання при оформлені господарських операцій та правовідносин з працівниками чи контрагентами, буде критерій готовності у суді захистити свої права, і суб’єкти господарювання будуть здійснювати документальне оформлення усіх своїх операцій та діяльності в цілому таким чином, щоб у разі виникнення конфлікту мати змогу їх захистити в рамках процесуального права, то, на думку автора, потреб у такому захисті стане набагато менше. Хто ж намагатиметься судитися з тим, хто до суду підготовлений?

Як не згадати тут стародавню думку: хочеш миру, готуйся до війни? Не дарма вона часто згадується, що є актуальною. І це стосується не лише відносин з найманими працівниками, але й стосунків з контрагентами і контролюючими органами.

 

 

 

 

[1] Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні,  затверджене постановою Правління НБУ від 29.12.2017 р. № 148 (прим. ред.).

[2] Цивільний процесуальний кодекс України від  18.03.2004 р. № 1618-IV (прим. ред.).