Життя після смерті, або Податкові зобов’язання померлого ФОП

Журнал “БухгалтеріяUA”, № 7, 13 серпня, 2018, стор. 25-28.

«Якщо щось має значення у порівнянні зі смертю, то воно дійсно має значення»

з фільму «Тайна смерті»

 

 

Існує думка про те, що смерть – це перехід з людського життя в інше. Хоча Сократ не був настільки категоричним і розглядав два варіанти цього явища:

перший: якщо смерть – це припинення будь-якого існування, то нічого страшного в тому немає, оскільки припиняються й будь-які відчуття: болі, страху…

другий: якщо смерть – це перехід в іншу реальність, в інше життя, то є шанс зустрітися з друзями і родичами, які вже там. І в цьому також нічого поганого Сократ не вбачав.

Можна погоджуватися з цією думкою, а можна не погоджуватися. Вибір за ВАМИ. Проте навряд чи знайдеться бодай хтось, хто цим питанням не переймався чи бодай не цікавився. «Хто не думав про неминучу для кожної людини смерть, той обманював себе», – вважав Сенека. І продовжував: «Ніщо так не сприяє помірності у всьому, як часті думки про те наскільки стислим є наше життя та наскільки ненадійним є його строк. Щоб ти не робив, не випускай з уваги смерть».

Тож часті думки людини про смерть швидше сприяють її чесному та праведному життю, аніж заважають йому. І якщо слідувати пораді Томи Кемпійського, то можна такого життя досягнути. А радив він таке: «Постійно будь у готовності і так живи, щоб смерть ніколи не застала тебе несподівано» (Тома Кемпійський, «Наслідування Христа»).

Та людська природа прагне убезпечити себе і нащадків від матеріального та духовного дискомфорту, усунути які можна шляхом набуття у власність чи володіння матеріальних речей. Людина посідає їх «для того, щоб:

  • ототожнивши себе з ними, не відчувати своєї нікчемності;
  • сховатися від фізичної смерті, яка може настати від відсутності їжі та даху над головою;
  • збільшуючи кількість матеріального багатства, набути «ваги» в суспільстві;
  • конкурувати з іншими в «модних» надбаннях». (Валерій Ломовцев «Тим, хто шукає»).

Отже, природним бажанням (майже інстинктом) людини є надбання речей матеріального світу. Та набувати такі речі, залишаючись при цьому без боргів, у тому числі податкових, досить складно. Сам процес життя людини мабуть в тому й полягає, що усе життя ми створюємо борги, набуваючи у власність речі, а потім переймаємося погашенням цих боргів. Та не завжди встигаємо це зробити вчасно.

Досить часто буває так, що, помираючи, людина залишає по собі «незадоволених» кредиторів, податківців, тобто тих, борги перед якими залишились непогашеними. Ані речі, ані борги забрати із собою ми не в силі. Адже «природа обшукує нас і при вході, і при виході. Голими прийшли, голими і йдемо. І не можна звідси винести більше, аніж приніс», тобто нічого забрати із собою не вдасться (Сенека Луцій Анней Молодший).

Виходить, що перейматися власним багатством – то марна річ. Хіба що для того, аби витратити його на благі цілі. А заздрити багатству іншого – тим більше марна річ. «Не бійся, коли багатіє чоловік… Адже вмираючи, не візьме нічого…» (Старий Заповіт. Псалтир, Псалом 48). Не забере із собою людина звідси нічого. Усе залишиться тут. Хіба що борги деякі припинять своє існування. Проте не усі. Певні борги продовжують своє життя і після смерті того, хто їх «наробив». Адже відповідно до ст.190 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) «майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки». Спадкоємці ж успадковують майно, тобто речі, права та обов’язки спадкодавця.

 

Не оминула доля й податківців, як кредитора фізичної особи – підприємця, яка померла, або визнана померлою, або такою що безвісно відсутня. Навіть в загально доступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» цьому питанню присвячено матеріал під № 107.08.

 

У відповіді на запитання про те, чи необхідно спадкоємцям подавати заяву про відмову від спрощеної системи оподаткування, звітність та сплачувати єдиний податок у разі смерті ФОП – платника ЄП, ДФС виходила з наступного:

  • реєстрація суб’єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (п.299.1. ст.299 ПКУ);
  • у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця у зв’язку з її смертю або оголошенням померлою (друге прирівнюється до першого, тобто до смерті, відповідно до ст.47 ЦКУ) подається, зокрема, ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Відомості з ЄДР про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця є підставою для зняття її з обліку, зокрема в органах державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства (частина четверта ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV);
  • дата зняття з обліку фізичної особи – підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (абзац 2 пп.1 п.11.22 розділ XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462);
  • підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є, зокрема, смерть фізичної особи (пп.37.3.2 п.37.3 ст. 37 ПКУ);
  • виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі фізичної особи – підприємця, фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття (п. 99.1 ст. 99 ПКУ);
  • особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платника податків, є стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, – особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи (пп. 97.4.4 п. 97.4 ст. 97 ПКУ);
  • виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи – підприємця у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

З усього цього ДФС робить дивний висновок: «…оскільки повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця у разі смерті, а також відомості відповідної реєстраційної картки є підставою для зняття його з обліку в органах державної фіскальної служби, то заява про відмову від спрощеної системи оподаткування спадкоємцями не подається. При цьому норми ПКУ не передбачають у такому випадку подання звітності за останній звітний період, на який припадає дата смерті». Тобто виконання спадкоємцями обов’язку подати свідоцтво про смерть ФОПа чи рішення суду про визнання його померлим реєстратору фактично ніби то звільняє спадкоємців від усіх інших «податкових» обов’язків померлого чи визнаного таким. А невиконання…?

Але ж повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця у разі смерті і сама смерть ФОПа – це різні юридичні факти. Це означає, що ДФС десь між цими фактами заблукала…

 

 

Деякі юридичні деталі спадкування

 

Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Тобто не майна чи речей, а саме прав і обов’язків (ст.1216 ЦКУ).  До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, яким є день смерті, і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦКУ).

Внаслідок смерті спадкодавця не входять до складу спадщини та припиняються обов’язки особи як боржника, передбачені ст.608 ЦКУ, а саме зобов’язання, яке є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Наприклад, зобов’язання померлої фізичної особи – підприємця (далі – ФОП) особисто надати послугу, провести новорічний корпоратив…

Окрім прийнятих на себе спадкодавцем зобов’язань успадкувати спадкоємець повинен і обов’язок виконання зобов’язань, що виникли за життя спадкодавця. Проте у цьому разі сума таких зобов’язань обмежується вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. Тож більше, ніж ним успадковано, спадкоємець не повинен втратити.

Слід ще сказати, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦКУ). Проте це має значення лише в тому сенсі, хто саме стане спадкоємцем, а не успадкує він права та обов’язки спадкодавця чи не успадкує.

Успадкувати спадщину може й територіальна громада. Це відбувається в судовій процедурі, яка називається визнання спадщини відумерлою. Стається це у тому разі, коли спадкоємці за заповітом і за законом:

  • відсутні, або ж
  • вони усуненні від права на спадкування, або
  • не прийняли спадщину, або ж
  • відмовилися від її прийняття.

У таких випадках орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, то за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Таку заяву до суду може подати кредитор спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення, то – власники або користувачі суміжних земельних ділянок. У разі подання заяви кредитором, власниками або користувачами суміжних земельних ділянок суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно – за його місцезнаходженням.

Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст.1231 ЦКУ. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них (ст.1277 ЦКУ). Оскільки територіальна громада не є державою, то вона й виконуватиме у такому разі зобов’язання померлого ФОПа, так як ст.99 ПКУ від цього обов’язку звільняє лише державу.

 

Правильні дії кредитора померлого ФОПа

 

Згідно зі ст.1281 ЦКУ спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Та незалежно від того, повідомили кредитора спадкоємці, які зазвичай зацікавлені цього не робити, чи не повідомили кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо ж кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. І можливість відновлення цього строку, якщо він пропущений, в ЦКУ не передбачена. Більше того, передбачено, що кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у вказані строки, позбавляється права вимоги.

Таке пред’явлення вимог ліпше за все вчинити у письмовій формі на адресу спадкоємців і нотаріуса, який відкрив спадкову справу. Законодавець не зобов’язує кредитора вчиняти таке пред’явлення вимог в нотаріальній формі, однак, враховуючи бажання багатьох нотаріусів усі нотаріальні дії вчиняти на підставі нотаріально посвідчених документів, варто (хоча і не обов’язково з точки зору законодавця) таку вимогу нотаріально посвідчити і надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення не лише спадкоємцям, а й нотаріусу, який відкрив спадкову справу.

Відповідно до п.2.1. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в МЮУ того ж дня за № 282/20595, претензія кредитора передбачена як одна із підстав заведення спадкової справи нотаріусом. Тож кредитор не зобов’язаний чекати доки хтось із спадкоємців подасть нотаріусу бодай якусь заяву щодо спадкування. Кредитор сам вправі це зробити, випередивши таким чином самих спадкоємців.

Тож варто лише ще раз акцентувати увагу на строках такого повідомлення (шість місяців і один рік) та на тому, що поновлення цих строків ЦКУ не передбачає.

При цьому, як і в разі з відшкодуванням  шкоди обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора обмежується вартістю майна, одержаного ними у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі ж відмови спадкоємця від одноразового платежу суд за позовом кредитора повинен накласти стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (ст.1282 ЦКУ). Тож, кредитор, який вчасно звернувся до спадкоємців і нотаріуса з відповідною претензією про зобов’язання спадкодавця, вправі звернутися до суду з позовом про стягнення боргу за рахунок вартості успадкованого в натурі майна.

 

Податкові борги померлого ФОПа

 

Податкові обов’язки спадкодавця також мають своє спеціальне законодавче регулювання. Так згідно з пп.37.3.2. ст.37 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) однією із підстав припинення податкового обов’язку є смерть фізичної особи, або ж навіть визнання її недієздатною чи безвісно відсутньою.

При цьому запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця вноситься до Державного реєстру у разі смерті фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісно відсутньою, що підтверджується судовим рішенням (пп.65.10.2. ст.65 ПКУ). Проте внесення запису до ЄДР за своєю правовою суттю є таким самим наслідком як і припинення податкового зобов’язання, оскільки ПКУ таке припинення податкового зобов’язання пов’язує зі смертю, як юридичним фактом, а не із внесенням до ЄДР запису про припинення ФОПа у зв’язку з його смертю. Отже податкові обов’язки ФОПа після смерті, моментом якої є саме день смерті, а не дата внесення відповідного запису в ЄДР, вже не виникають. І між цими моментами може існувати досить великий проміжок часу, оскільки спадкоємці не зобов’язані одразу ж звертатися до реєстратора зі свідоцтвом про смерть. Вони навряд чи про це згадають, бо матимуть інші клопоти. Чинником, який може «зацікавити» спадкоємців звернутися до реєстратора із заявою про реєстрацію припинення ФОПа може стати хіба що їх бажання зняти напругу у спілкуванні з податківцями.

Аналогічно цивільним правовідносинам у податкових виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі фізичної особи – підприємця) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Аналогічно цивільно-правовому кредитору контролюючий орган має пред’явити претензію в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця. Принаймні ЦКУ виключень для такого кредитора не містить. При цьому після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців. Однак протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.

І лише у випадках, коли спадщина переходить до держави, грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються (ст.99 ПКУ).

Проте слід ще раз зазначити, що ані ПКУ ані ЦКУ не надає якихось переваг контролюючим органам як кредиторам спадкодавця у порівнянні з цивільно-правовими кредиторами. Ніякої черговості, ніяких пріоритетів контролюючий орган не має. Він отримує права нарівні зі звичайним кредитором. Більше того, звичайний кредитор не втрачає право вимоги у разі переходу спадщини до держави, а контролюючий орган – втрачає.

 

Майно підприємницьке, борги звичайні

 

Фізична особа – підприємець набуває цього статусу за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом, тобто з моменту її реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

ЦКУ не встановлює жодної особливості майна ФОПа. Воно залишається майном фізичної особи і без статусу підприємця. Згідно із ст.52 ЦКУ ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. А ФОП, який перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Тобто у разі звернення стягнення за «підприємницькими» зобов’язаннями на майно ФОПа, виділяти з його складу те, яке було задіяно в підприємницькій діяльності, кредитор чи суд не зобов’язані, оскільки зобов’язання фізичної особи – підприємця не відрізняються у цьому плані від зобов’язань просто фізичної особи.

Так у постанові ВСУ від 09.08.2017 у справі № 3-3947к06 зазначено: «однією з особливостей підстав припинення зобов’язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном».

Аналогічну позицію щодо відповідальності ФОПа усім майном, що належать йому як фізичній особі ВСУ висловив і в постанові від 04.12.2013 у справі № 6-125цс13 та в постанові від 07.11.2006 у справі № 3-3947к06: «відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна».

 

Узагальнюючи викладене вище, варто дійти таких висновків:

  1. Зобов’язання фізичної особи – підприємця, у тому числі й податкові, є її зобов’язаннями як фізичної особи, без надання якихось пріоритетів майну в залежності від використання його в підприємницькій діяльності.
  2. У разі смерті ФОПа його зобов’язання не припиняються, за винятком тих, які нерозривно пов’язані з його особою.
  3. Кредитор померлого ФОПа повинен пред’явити претензію/вимоги спадкоємцям протягом встановлених законом строків (шість місяців та один рік в залежності від володіння кредитором інформацією про смерть ФОПа). Ці строки не поновлюються.
  4. Контролюючий орган стосовно податкових боргів померлого ФОПа не має переваг у порівнянні з кредитором цивільно-правовим.
  5. Думка ДФС про те, що припинення податкових зобов’язань у зв’язку зі смертю ФОПа, відбувається у день внесення запису до ЄДР про припинення ФОПа у зв’язку з його смертю, є помилковою. Такі зобов’язання припиняються раніше, а саме у день смерті. Усі ж податкові зобов’язання, що виникли до цього дня, мають виконуватися спадкоємцями, включаючи територіальні громади та виключаючи державу, у загальному для усіх кредиторів померлого порядку.