Відповідальність за власне життя

Вітаю Вас,

 

спілкуючись з різними людьми і спостерігаючи за ними, дійшов до такого висновку: більшість із нас займається тим, що постійно шукає того, на кого можна було би перекласти відповідальність за власне життя.

Спочатку ми перекладаємо нашу відповідальність на наших батьків, які мають вирішувати, що нам вдягати та що їсти; потім відповідальною за нас стає школа, яка сама вирішує, що ми повинні знати, а що знати не слід; потім університет, на який ми покладаємо відповідальність за те, щоб він підвищив наш рейтинг у суспільстві і, видавши диплом (який ми чомусь вважаємо знаннями чи освітою), створив з нас цінність для роботодавця. Потім ми одружуємося, перекладаючи відповідальність за наше щастя на дружину чи чоловіка; народжуємо дітей та віддаємо їх у школу, перекладаючи відповідальність на вчителів за те, як вони виховають наших дітей і чому навчать, навіть не замислюючись над тим, що вчитель усіх тридцять учнів у класі виховуватиме так, як він вважає правильно, а не так, як вважають батьки кожного з тридцяти учнів (кожен на свій лад). Коли ми хворіємо, то йдемо до лікаря, перекладаючи на нього відповідальність за наше здоров’я, а лікар цю саму відповідальність своєю чергою перекладає на медичні препарати, а точніше сказати – на фармацевтів, які ці препарати виготовили…

І коли щось виходить не так, як ми очікуємо чи хочемо, то ми звинувачуємо усіх навколо нас, на кого ми переклали відповідальність і вони дали нам не той результат, якого ми прагнули.

Може саме з цієї причини людей, задоволених своїм життям значно менше, аніж незадоволених? Може саме з причини того, що ми переклали відповідальність не на тих людей, ми й маємо не ті результати?

Насправді ж, усе те, що ми маємо, чого досягли – це результат наших дій і вчинків, це наша відповідальність, яку ми усе своє життя прагнемо перекласти на інших і навіть не усвідомлюємо, що ця відповідальність просто не перекладається. Ми несемо самі відповідальність за те, що ми маємо.

Це як шоколадка. Для того, щоб отримати від неї задоволення, її треба з’їсти. Якщо ж ми попросимо когось іншого її з’їсти, то й задоволення отримає цей інший, а не ми.