Науково-правова експертиза: новий аргумент у судових спорах

Бухгалтерія.UA, № 16 (42), 15 квітня 2019 р., стор. 23-25.

«…вся деятельность есть деятельность творческая,

если ее производит мыслящий ум…».

Айн РЭНД «Атлант расправляет плечи

 

Вже другий рік в Україні йде судова реформа. Багатьом вона не подобається, але сам цей факт є свідченням того, що вона є. Цілком логічно: не може не подобатися те, чого не існує.

Серед новел нових процесуальних кодексів слід вказати новий погляд на правову допомогу, яка надається суду щодо розуміння та сприйняття певних норм матеріального права. Йдеться про висновок експерта у галузі права, який набув статусу процесуального документа, що вже надало йому відповідної ваги у порівнянні з листами, роз’ясненнями, консультаціями, включаючи індивідуальні та узагальнюючі податкові консультації. Останні в нормах процесуальних кодексів взагалі не згадуються, як процесуальні документи.

 

Науково-правова експертиза як явище в юридичному житті

Одразу слід зазначити, що науково-правова експертиза, як окремий вид експертизи, чинним законодавством не виокремлюється, хоча в процесуальному праві й зазначається висновок експерта у галузі права (§ 7 глави 5 КАСУ[1]). У законодавстві йдеться про науково-технічну експертизу та просто про наукову, до якої й відноситься такий вид експертизи як науково-правова, тобто наукова експертиза у галузі права.

Основний нормативно-правовий акт щодо таких експертиз – Закон України від 10.02.95 р. № 51/95-ВР «Про наукову і науково-технічну експертизу» (далі – Закон про експертизу). Відповідно до нього науковою і науково-технічною експертизою визнається діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів.

Суб’єктами наукової експертизи є замовники, організатори експертизи, а також самі експерти. Окрім державних органів і органів місцевого самоврядування, замовниками наукової експертизи можуть бути підприємства, установи і організації, громадяни, заінтересовані у проведенні такої експертизи. Експертами є фізичні особи, які мають високу кваліфікацію, спеціальні знання і безпосередньо здійснюють наукову чи науково-технічну експертизу та несуть персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій відповідно до вимог завдання на проведення експертизи (ст.4 Закону про експертизу).

Така експертиза здійснюється на підстав рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень або на підставі договору на проведення наукової експертизи (ст.6 Закону про експертизу).

Статус експерта сам по собі не виникає. Його можна набути шляхом акредитації, проведення якої здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері наукової, науково-технічної діяльності. Наказом Міносвіти від 12.01.2004 р. № 12 затверджено Порядок проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи, відповідно до якого наукові організації Національної академії наук та національних галузевих академій наук, заснованих на державній власності, державні вищі навчальні заклади III – IV рівня акредитації, провідні державні науково-технічні установи центральних органів виконавчої влади можуть здійснювати спеціалізовану експертну діяльність без додаткової акредитації, на підставі статутних положень, якими така діяльність передбачається.

Фізичні особи, які мають дипломи про присудження вченого ступеня кандидата чи доктора наук у відповідній галузі знань або атестат про присвоєння звання старшого наукового співробітника, доцента, професора, а також документи про обрання членами і членами-кореспондентами вищезазначених академій, мають право здійснювати наукову і науково-технічної експертизу також без отримання свідоцтва. Усі інші особи, які здійснюють діяльність, пов’язану з наданням експертних послуг, та юридичні особи, у статуті яких передбачена така діяльність, повинні пройти державну акредитацію і отримати свідоцтво, що підтверджує кваліфікацію його отримувача на право організації чи проведення або організації та проведення наукової і науково-технічної експертизи.

Права і обов’язки експерта зазначені у ст.21 Закону про експертизу, серед яких є й право обнародувати у засобах масової інформації підготовлені висновки наукової експертизи, якщо це передбачено дорученням або договором на проведення експертизи. Окрім зазначеного права у договорі на проведення наукової експертизи визначаються:

  • сторони договору;
  • предмет і об’єкти експертизи;
  • умови проведення експертизи;
  • права та обов’язки сторін;
  • строк проведення експертизи;
  • строк, протягом якого висновки експертизи зберігають чинність залежно від характеру об’єкта експертизи;
  • порядок розрахунків;
  • умови, що впливають на зміну або припинення договірних відносин;
  • відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
  • відповідальність за достовірність висновку експертизи, строк дії такої відповідальності та конкретні особи, на яких вона покладається стосовно окремих розділів або за експертизу в цілому,
  • інші суттєві умови, які випливають із специфіки об’єкта експертизи (ст.22 Закону про експертизу).

Висновки наукової експертизи мають, як правило, рекомендаційний характер. Вони беруться до уваги поряд з іншими джерелами наукової інформації (ст.25 Закону про експертизу).

Отже, науково-правова експертиза – висновок фахівця у галузі права щодо відповідних юридичних аспектів, дослідження яких входить до предмету замовлення на проведення експертизи. Цей висновок втілює у собі наукове бачення експерта, у тому числі й щодо застосування норм права. Він носить рекомендаційний характер і може бути оприлюднений у ЗМІ як відповідне джерело науково-правової інформації.

 

Висновок експерта у галузі права як процесуальний документ

Висновок експерта у галузі права є одним із різновидів висновків науково-правової експертизи, про яку йшлося вище. Його процесуальний статус врегульований, наприклад, у § 7 глави 5 КАСУ та аналогічним чином в інших процесуальних кодексах. Процесуальними підставами надання Висновку експерта у галузі права є дві. Відповідно до ст.112 КАСУ учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:

1) застосування аналогії закону чи аналогії права;

2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Тобто у разі надання висновку науково-правової експертизи з однієї із вказаних підстав, такий висновок набуде процесуального статусу Висновку експерта у галузі права. В інших випадках висновок науково-правової експертизи буде просто письмовим документом, наданим суду учасником справи, який своєю обґрунтованістю, логікою та професіоналізмом може зацікавити суд.

Висновок експерта у галузі права, хоча  й зазначений у главі 5 КАСУ, якою врегульовано процесуальні відносини щодо доказів і доказування, однак не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. Тобто на відміну від висновку судового експерта, який є доказом, Висновок експерта у галузі права до предмету доказування ніякого відношення не має.

Якщо розглядати правосуддя як діяльність суду щодо встановлення об’єктивної істини і застосування матеріального права з метою правильного вирішення спору, то правильно встановлена об’єктивна істина надає судовому рішенню ознак обґрунтованості, а правильно застосоване матеріальне право надає йому ознак законності.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ст.242 КАСУ). Саме з причини того, що Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки обставин справи, а стосуватися лише правильного застосування норм матеріального права, такий Висновок впливає виключно на законність рішення. Це означає, що на відміну від індивідуальних податкових консультацій (ІПК) Висновок експерти у галузі права стосується необмеженого кола осіб, які застосовують ту чи іншу норму права, включаючи норму податкового законодавства, а не лише того платника, який звернувся за відповідною ІПК. Відсутність індивідуалізації Висновку експерта у галузі права піднімає його вагу і значення щодо можливості застосування усіма суб’єктами правовідносин, яким таке застосування вбачається цікавим, корисним, значущим і важливим.

Відповідно до ст.113 КАСУ Висновок експерта у галузі права має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду, проте суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, хоча й має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань. Іншими словами, суд може погодитися з Висновком експерта у галузі права, однак має зазначити, що це бачення є самостійним баченням суду, джерелом формування якого є Висновок експерта у галузі права, який і допоміг суду сформувати своє бачення.

Тож зрозуміло, що зробити таке посилання суд зможе лише у тому разі, коли його власна точка зору буде сформована під впливом такого Висновку і наштовхне суддю на такий Висновок. Це своєю чергою наділяє експерта у галузі права репутаційним обов’язком бути дійсно фахівцем у цій галузі.

 

Висновок експерта у галузі податкового права та ІПК

Якщо порівнювати індивідуальну податкову консультацію з висновком експерта у галузі права, як видом науково-правової експертизи, то слід дійти висновку про такі відмінності:

  1. ІПК має індивідуальний характер і допомагає звільнитися від відповідальності (у разі двозначного тлумачення податкових норм чи їх заплутаності) лише її адресату (п.53.1 ст.53 ПКУ). Висновок експерта у галузі права не має індивідуального характеру, і не допомагає безпосередньо звільнятися від відповідальності у разі неправильного застосування податкового законодавства. Однак такий висновок може допомогти багатьом платникам, які правильно застосували Податковий Кодекс, не бути притягнутим ані до відповідальності, ані до сплати «зайвих» податкових зобов’язань.
  2. КАСУ, як і інше процесуальне законодавство, не надає ІПК ніякого процесуального статусу. Тож суд може взагалі не звертати уваги на ІПК і не порушить при цьому норм процесуального законодавства. А от на Висновок експерта у галузі права, суд може послатися як на процесуальний документ, який підтверджує правильність висновку суду.
  3. Зазвичай, в ІПК, своїх чи чужих, платників податків більше цікавить висновок податкового органу щодо застосування норми податкового законодавства, і менше цікавить шлях, яким податківці до свого висновку дійшли. І так склалося тому, що ДФС в своїх ІПК досить часто просто перераховує норми законодавства, а потім робить абсолютно не зрозумілий висновок, ніяким чином не пов’язаний з логікою згаданих норм права. Або занадто упереджений висновок. Що ж до висновків науково-правової експертизи, то вони набувають ваги саме завдяки обґрунтуванню правової позиції щодо застосування норми законодавства. Інакше експертам у галузі права не вдасться привернути увагу суду. Таку увагу можна привернути лише завдяки професійному рівню експерта. Це своєю чергою робить такий висновок цікавим, оскільки професійно складений юридичний алгоритм може бути використаний не лише замовником такого висновку, а й іншими особами, які отримали до нього доступ.

З усього наведеного вище, можна підсумувати: сучасне процесуальне законодавство додало можливості фахівцям у галузі права проявити свій професіоналізм та здобути відповідну репутацію фахівця. Залишилося таким фахівцям цією можливістю скористатися. Адже у разі складення високопрофесійних експертних висновків у галузі права, можна набути репутації професіонала. А це мабуть те, чого й мають бажати професіонали.

[1] Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV.