Закон про мову, або Платники податків — у нових «мовних» умовах

Ж-л “Вісник. офіційно про податки”, № 29, 3 серпня 2019 року, стор. 04-07.

Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 № 2704-VIII (далі – Мовний Закон) недарма став предметом широкої уваги політиків і не лише українських, та й усього населення України. Адже він досить істотно може змінити життя не лише підприємців, політиків та чиновників, а й пересічних громадян нашої країни. Особливо змінюється життя тих, хто українською користується не частіше, аніж іншою мовою. Життя ж тих, для кого українська займає основну частину життя та діяльності, особливо не зміниться, оскільки їм не доведеться робити те, чого вони раніше не робили.

Вказаний Закон набув чинності 16.07.2019, за винятком деяких його частин.

 

Відповідно до його ст.1 Єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисне застосування її з порушенням вимог українського правопису і стандартів державної мови, а також створення перешкод та обмежень у застосуванні української мови вважається правопорушенням та тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Слід зазначити, що дія Мовного Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Отже усі інші сфери життя мають зазнати впливу Мовного Закону.

Зупинимося на тих сферах, що стосуються життя та діяльності підприємців. Та перед тим, варто зазначити, що володіти державною мовою, тобто українською, є обов’язком кожного громадянина України. Тобто незнання громадянином України української мови не буде визнаватися підставою звільнення такого громадянина ані від обовязків, встановлених Мовним Законом, ані від відповідальності за їх невиконання. Тобто не можна буде сказати, що я порушив правило, тому що не зміг його зрозуміти українською мовою.

До того, ж не лише володіти державною мовою, а й застосовувати її під час виконання службових обовязків зобов’язані не лише державні службовці та представники української влади, а й адвокати та нотаріуси. Тобто адвокат, який стверджує, що він «при виконанні службових обов’язків», має стверджувати це українською. Або ж ті, від кого він захищає клієнта, не вважатимуть такого адвоката таким, що виконує свої службові обов’язки. І матимуть на це право. Наслідки самі придумайте.

 

Основою мовою трудових договорів є українська (ст.20 Мовного Закону). Це не забороняє найманому працівнику і роботодавцю перекласти трудовий договір на іншу мову. Але результат буде перекладом трудового договору, а не договором. Сам же трудовий договір залишиться україномовним. Це означає, що переклад його можна використовувати для того, щоб краще зрозуміти його зміст, але не для того, щоб посилатися на нього, наприклад, у суді. Останній, тобто суд, посилатиметься у своїх рішеннях не на переклад, а на сам україномовний трудовий договір.

При цьому ніхто не може бути примушений використовувати під час перебування на роботі та виконання обов’язків за трудовим договором іншу мову, ніж державна, крім двох випадків, а саме:

– обслуговування споживачів та інших клієнтів, які є іноземцями чи особами без громадянства;

– створення юридичних, технічних, інформаційно-рекламних текстів та інших повідомлень і документів (у тому числі усних), адресатами яких є іноземці чи особи без громадянства, юридичні особи, органи і посадові особи іноземних держав і міжнародних організацій.

 

Комп’ютерна  програма з користувацьким інтерфейсом. Якщо вона реалізується в Україні, то повинна мати користувацький інтерфейс державною мовою та/або англійською мовою, або іншими офіційними мовами Європейського Союзу (ст.27 Мовного Закону). Як відомо, офіційними мовами ЄС вважаються національні мови країн-членів ЄС.

Користувацьким інтерфейсом є відображувана інформація, з якою безпосередньо взаємодіє користувач під час використання комп’ютерної програми, веб-сайту і яка містить текст будь-якою мовою спілкування між людьми (зокрема мова візуального дизайну комп’ютерної програми, мова взаємодії, діалогів та транзакцій між користувачем та комп’ютерною програмою). При цьому Мовний Закон зобов’язує Інтернет-представництва (в тому числі веб-сайти, веб-сторінки в соціальних мережах) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконувати державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв, виконаних державною мовою, дозволяється існування версії іншими мовами. Але версія інтернет-представництва державною мовою повинна мати не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії, та завантажуватись за замовчуванням для користувачів в Україні.

Іншими словами, коли споживач/користувач заходить на сайт, суб’єкта господарювання, він повинен одразу ж потрапляти на україномовну сторінку. Виключення зроблено лише для кримськотатарської мови, інших мов корінних народів України, англійської та інших офіційних мов ЄС.

Правило щодо обов’язкового користувацького інтерфейсу державною мовою, встановлено і для мобільних застосунків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, зареєстрованих в Україні засобів масової інформації, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні. Мобільний застосунок – це те, що нам частіше відомо у формі словосполучення «Mobile app».

Підприємцям варто звернути увагу на те, що оголошення, зокрема ті, які містять публічну пропозицію укласти договір, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша публічно розміщена текстова, візуальна і звукова інформація, що використовується або може використовуватися для інформування необмеженого кола осіб про товари, роботи, послуги, певних суб’єктів господарювання, посадових, службових осіб підприємств або органів державної влади, органів місцевого самоврядування, вважається інформацією для загального ознайомлення. Така інформація повинна подаватися державною мовою. Вона може дублюватися іншими мовами (ст.28 Мовного Закону). Отже, вивіска на магазині «Обувь», вважатиметься порушенням Мовного Закону. Тож її слід замінити вивіскою «Взуття».

Збори, конференції, мітинги, виставки, навчальні курси, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші заходи, доступні або відкриті для учасників таких заходів вільно чи за запрошенням, за плату чи безоплатно, постійно, періодично, одноразово або час від часу, що організовуються повністю або частково органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними установами, організаціями, а також суб’єктами господарювання, власниками (засновниками, учасниками, акціонерами) яких є держава або територіальна громада незалежно від частки цієї власності, вважаються публічними заходами. Тобто основний критерій для віднесення такого заходу до публічного є його організатор.

Публічні заходи мають проводитися із застосуванням української мови. Проте Мовний Закон дозволяє застосування іншої мови, зобов’язуючи його організатора забезпечити синхронний або послідовний переклад державною мовою, якщо цього вимагає хоча б один учасник публічного заходу.

Логічно було б організаторам очікувати, що бодай один учасник цього усе ж може чи навіть має забажати. Тож, організаторам варто бути готовим до зазначеного перекладу заздалегідь (ст.29 Мовного Закону).

 

Варто також застерегти організаторів проведення спеціалізованих семінарів (бухгалтерських, юридичних, маркетингових…) щодо необхідності проведення їх українською. І якщо навіть, організатором такого семінару може виявитися не той суб’єкт, від статусу якого залежить публічний статус такого заходу, така необхідність пам’ятати про українську може бути обґрунтована ст.30 Мовного Закону, відповідно до якої мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова.

Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи – підприємці, інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів, зобов’язані здійснювати обслуговування та надавати інформацію про товари (послуги), у тому числі через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. При цьому інформація державною мовою може дублюватися іншими мовами. І лише на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.

Це ж правило щодо обов’язкового використання української мови, стосується і суб’єктів електронної комерції, зареєстрованих в Україні. Вони під час своєї діяльності та в разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов’язані забезпечити надання всієї інформації, визначеної Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі щодо предмета електронного договору, державною мовою.

До того ж обов’язковим є надання інформації про товари та послуги державною мовою. Це правило стосується виробників, виконавців, продавців усіх форм власності. Вони зобов’язані надавати споживачам інформацію про вироби (товари), роботи чи послуги державною мовою. Проте така інформація може дублюватися будь-якою іншою мовою, використовувати слова, скорочення, абревіатури та позначення англійською мовою та/або з використанням літер латинського та/або грецького алфавітів.

У разі дублювання україномовної інформації іншою мовою, обсяг інформації про товари та послуги державною мовою не може бути меншими за обов’язковий обсяг інформації згідно з вимогами, встановленими Законом України «Про захист прав споживачів» (ст.30 Мовного Закону). Ця норма набуде чинності з 16.01.2021.

Цілком логічно, що спілкування з державними та комунальними органами, має охоплювати й обов’язкове виготовлення технічної, проектної документації відповідно до договору, стороною якого є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа чи організація державної і комунальної форм власності. Проте Мовний Закон обов’язковому застосуванню у таких випадках української мови присвятив окрему ст.31. Ця норма набуде чинності з 16.07.2020.

Та затверджувати технічну і проектну документацію органи державної влади, органи місцевого самоврядування будуть лише за умови, що вона виготовлена державною мовою. І лише мова технічної і проектної документації, що виготовляється за договором з іноземцем, особою без громадянства або юридичною особою, створеною за законодавством іншої країни, може визначатися умовами договору про виготовлення документації або будь-яким іншим способом за згодою сторін.

Відтепер рекламу можна буде побачити чи почути лише українською мовою. Принаймні цього вимагає ст.32 Мовного Закону. Проте набуде чинності ця вимога 16.01.2020. До того часу можна ще розраховувати на рекламу іншою, ніж українська, мовою.

Лікувати нас тепер також будуть україномовні лікарі. І лише на прохання хворого його полікують іншою мовою, якщо лікар нею володітиме (ст.33 Мовного Закону). Ця норма набуде чинності з 16.07.2020.

Усе, що стосується сфери спорту, також відбуватиметься українською мовою. Принаймні це стосується спортивних заходів, у тому числі міжнародних, інформаційних та інших оголошень під час проведення спортивного заходу, вхідних квитків для відвідування спортивних змагань, іншої інформаційної продукції про спортивні змагання. Проте спортивна термінологія на кшталт ринг, нокдаун, пенальті та ін… перекладатися не буде.

Укрпошта, Нова пошта, Делівері…. обслуговуватимуть своїх клієнтів також державною мовою. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень і повідомлень, що пересилаються в межах України, мають бути виконані державною мовою.

Те ж саме правило щодо обов’язкової української мови стосується надання послуг у сфері транспорту. Відповідно до ст.36 Мовного Закону у всіх видах пасажирського транспорту, на залізничних вокзалах, автовокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах інформація, оголошення, повідомлення, написи повинні використовувати українську мову. У разі потреби ця інформація може дублюватися англійською мовою, а в міжнародному пасажирському сполученні також офіційною мовою (мовами) країни, сполучення з якою здійснює відповідний транспортний засіб. Тобто в літаку, що летить з Києва в Барселону, оголошення можна буде почути українською, іспанською чи англійською. Як і щодо обслуговування споживачів, пасажирів на їх прохання індивідуально можуть обслуговувати іншою мовою, прийнятною для сторін. При цьому назви аеропортів, портів, станцій, зупинок, власні назви транспортних засобів подаватимуться українською мовою за правилами українського правопису. Поряд з державною мовою зазначені назви можуть передаватися за допомогою літер латинської абетки відповідно до звучання державною мовою. Ця норма набуде чинності з 16.07.2020.

Згідно зі ст.37 Мовного Закону зареєстровані в Україні громадські об’єднання, політичні партії та інші юридичні особи мають ухвалювати статутні документи та рішення, надсилати статистичну інформацію, податкову та іншу звітність до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування державною мовою. Проте важко собі уявити, що у когось в Україні до цього в контролюючих органах приймали податкові декларації не українською мовою. Ця норма набуде чинності з 16.07.2020.

Відповідно до ст.42 Мовного Закону торговельні марки (знаки для товарів і послуг) використовуються у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона. З цього випливає, що до надання правової охорони (тобто реєстрації ТМ), така торговельна марка буде просто вивіскою чи позначенням товару, а тому має бути викладена українською. Отже, варто очікувати зростання кількості зареєстрованих іншомовних ТМ, бо інакше їх використовувати можна буде лише українською.

Слідкуватиме за дотриманням Мовного Закону буде Уповноважений із захисту державної мови та його представники. Він буде виявляти відповідні правопорушення, вимагати їх усунення та накладати штрафи. Для цього Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнений двома статтями 18852 і 18853.

Відповідно до ст.18852 до відповідальності притягатимуться порушники закону щодо функціонування і застосування української мови як державної. За різні види «мовних» правопорушень наставатиме адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від двохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 3400 грн до 11900 грн.

А відповідно до статті 18853 КУпАП наставатиме відповідальність за невиконання законних вимог Уповноваженого із захисту державної мови під час здійснення ним державного контролю за застосуванням державної мови: штраф у розмірі від ста до двохсот н.м.д.г., тобто від 1700 до 3400 грн.

Залишається лише порадити підприємцям, які не досконало володіють українською, виділити дещо часу на її вивчення.