Власні потреби – з рахунку підприємця

БухгалтеріяUA, № 35 (61), 26.09.2019, стор. 16-17

Дещо додала адреналіну фізичним особам-підприємцям новина про те, що НБУ підготував проєкт змін до Інструкції №492[1].

Для чіткого розуміння того, що «задумав» НБУ, приведемо перші три частини п.14, де курсивом виділимо зміни і доповнення:

 

«14. За поточними рахунками, що відкриваються банками клієнтам-резидентам суб’єктам господарювання у національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними рахунками в національній валюті фізичних осіб – резидентів здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов’язані із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.

Забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб-підприємців/фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність для здійснення операцій, пов’язаних із власними потребами.».

 

Як бачимо, НБУ ще раніше заборонив використовувати поточні рахунки фізичних осіб (банківським планом рахунків – рахунки 2620) для проведення господарських операцій. Тож досить логічним є симетричне обмеження щодо рахунків фізичних осіб-підприємців та інших самозайнятих осіб (за банківським планом рахунків – рахунки 2600): НБУ прагне заборонити використовувати їх для власних потреб підприємців. І якщо ця ініціатива НБУ легально втілиться в Інструкції, то самозайняті особи не зможуть з рахунку 2600 оплачувати товари, роботи, послуги для власних потреб. Принаймні комерційні банки вимушені будуть це якось контролювати.

Тож, виникає два аспекти, пов’язані з реалізацією вказаної ідеї НБУ: перший пов’язаний з визначенням «власних потреб», на які витрачати кошти з рахунку 2600 буде не можна; другий – з контролем такого витрачання.

 

            Щодо «власних потреб»

 

Логічно було би, щоб НБУ в Інструкції одразу і вказав, про які саме власні потреби йдеться. Якщо цього не зробити, то комерційні банки почнуть займатися «творчістю» щодо складання власного переліку «власних потреб». Причому цей перелік може бути як занадто розширеним, так і занадто звуженим, залежно від потреб банку у залучені клієнтів. Звуження переліку «власних потреб» може стати таким собі PR-ходом.

До того ж можливі й спори із залученням до їх вирішення судів щодо оскарження відмови банку здійснити певний платіж.

Законодавець не дає, але оперує поняттям «власні потреби». Наприклад, у пп.170.9.1 ПКУ у перелік власних потреб включені витрати на харчування та інші витрати у відрядженні (добові витрати). У цьому разі очевидно, що йдеться про так звані «особисті потреби», тобто потреби, пов’язані з власним споживанням.

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону № 1023[2] споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Тож, можливо банки при обмеженні самозайнятих осіб у здійсненні платежів для власних потреб під останніми розумітимуть саме особисті потреби у трактуванні зазначеного Закону. У такому разі клієнтам треба буде пояснити банку, що, скажімо, закупівля коньяку здійснюється для бару чи ресторану, а не для власного споживання. Хоча досить важко собі уявити, що станеться, якщо підприємець сам у своєму ресторані той увесь коньяк і вип’є. Придбав коньяк для бару, а випив сам. На момент придбання потреби не були власними, але виявилися такими по факту.

Може виникнути ще й питання про те, на які «власні потреби» підприємець витрачати кошти з рахунку 2600 не вправі. Адже закупівля туалетного паперу чи чаю в офіс – це цілком власні потреби підприємця. Чи може банк обмежити його в такому витрачанні коштів? Навіть підприємства вправі це робити зі своїх рахунків 2600.

Наприклад, відповідно до пп.1.4. п.29 підрозділу 10 р.ХХ ПКУ було встановлено тимчасово збір у вигляді цільової надбавки до діючої ціни на природний газ. При цьому споживачами визнавалися у тому числі й «інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби». Як бачимо, у цьому випадку власні потреби – це навіть такі, які пов’язані з виробничим процесом.

Є ще власні питні і санітарно-гігієнічні потреби юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та платників єдиного податку. Так от спожита таким чином вода звільняє водокористувача від статусу платника рентної плати за спеціальне використання води (п.255.2 ст.255 ПКУ). Виходить, що витрати, пов’язані із забором такої води, також є витратами на власні потреби, які з рахунку 2600 оплачувати неможна.

Таким чином, усе викладене вище дає усі підстави стверджувати, що поняття «власні потреби», на які НБУ планує заборонити витрачати кошти за рахунку 2600, є досить невизначеним. За своєю суттю, воно ближче до «особистих» потреб підприємця чи іншої самозайнятої особи, оскільки «власними» потребами варто вважати такі, які пов’язані із задоволенням потреб підприємця саме як людини, а не як підприємця. Це можуть буть як матеріальні, так і духовні потреби. Але як їх визначить в майбутньому НБУ, і як до того часу контролюватимуть власні потреби комерційні банки – то є загадка.

Можливо НБУ доповнить п.14 Інструкції визначенням власних потреб, а можливо задовольнить себе та інших якимось листом-роз’ясненням. До того часу прогнозованими залишаються лише конфлікти банків з клієнтами на цьому ґрунті.

Ну і слід також акцентувати увагу на тому, що для судів межі між майном фізичної особи і майном цієї ж фізичної особи – підприємця немає. Так у постанові ВСУ від 09.08.2017 р. у справі № 3-3947к06 зазначено: «однією з особливостей підстав припинення зобов’язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном».

Аналогічну позицію щодо відповідальності ФОПа усім майном, що належать йому як фізичній особі ВСУ висловив і в постанові від 04.12.2013 р. у справі № 6-125цс13 та в постанові від 07.11.2006 р. у справі № 3-3947к06: «відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення».

Тож будь-які витрати на придбання майна для підприємницької діяльності цілковито будуть власними витратами підприємця. І це лише тому, що з точки зору ЦКУ і Верховного Суду щодо майна просто фізична особа і ФОП – це одна й та ж особа. І тому будь-які витрати, пов’язані з підприємницькою діяльністю, завжди будуть витратами для власних потреб.

 

Щодо контролю витрачання коштів на власні потреби

 

Це питання цілковито пов’язане з попереднім, оскільки контролювати витрачання коштів на власні потреби підприємця можна лише знаючи, що таке власні потреби.

Яким чином такий контроль буде здійснюватися, сказати важко. Якщо в автоматичному режимі, то банківським айтішникам доведеться придумати низку «фільтрів», які будуть затримувати платежі з рахунку 2600. Якими будуть ці фільтри, залежить від того, яку задачу банкіри поставлять своїм айтішникам. А для постановки такої задачі знову ж таки доведеться розуміти, що таке «власні потреби» підприємця і де та межа, за якою витрати підприємця перетворюються у власні витрати.

Можливий варіант контролю в так званому «ручному режимі». Це коли банк контролюватиме кожен платіж з рахунку 2600. Наскільки такий контроль буде ефективним, сказати важко, адже його якість залежатиме від кількості персоналу банку, який можна зайняти таким контролем, та від кількості клієнтів, чиї платежі треба буде контролювати.

Та й реакція банку на «упійманий» платіж на «власні потреби» є досить незрозумілою. Адже ніяких санкцій ані п.14 Інструкції, ані інше законодавство не містить.

Врешті решт Інструкція не забороняє і навряд чи зможе заборонити просто перерахувати кошти з рахунку підприємця 2600 на рахунок 2620 цієї ж фізичної особи та уникнути обмеження щодо витрачання коштів на власні потреби.

 

 

[1] Інструкція про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів, затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492.

[2] Закон України від 12.05.91 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів».