БухгалтеріяUA, № 36 (62), 02.09.2019, стор. 6-8
Олександр ЄФІМОВ, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, Керуючий партнер «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, адвокат, аудитор
Владислав ГОЛОВАТЮК, юрист Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», помічник адвоката
06.08.2019 Національним банком України (надалі – «НБУ») була прийнята постанова № 103 «Про внесення змін до Положення про порядок здійснення безготівкових розрахунків у національній грошовій одиниці України в особливий період» (надалі – «Положення»), прийняття якої стало чи не найбільш «трендовою» темою для обговорення та численних спорів на спеціалізованих форумах.
Головним питанням цих обговорень стало – «діє чи ні?», адже враховуючи об’єкт регулювання Положення, введення його в дію може призвести до значного резонансу у певних колах.
Пунктом 3 розділу I Положення встановлено, що воно визначає основні вимоги щодо організації та здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті в особливий період.
Цей пункт викликав два закономірні запитання:
- «Чи діє особливий період станом на теперішній час?».
- «Чи застосовувати порядок, встановлений Положенням?».
По-перше, стосовно дії особливого періоду на цей час.
Необхідно зауважити, що Верховний Суд, розглядаючи саме трудові спори, протягом останніх років притримується правової позиції, відповідно до якої з 18.03.2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.
Так, для прикладу, у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі
№ 428/12596/16-ц, зазначено, що відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав. Тож, з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період, що підтверджується і змістом листа Верховного Суду від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18, в якому Голова Верховного Суду підтвердила, що Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.
Проте, з такими позиціями ми погодитися не можемо, враховуючи наступне.
Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період – це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і строки проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу.
Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни – воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації та завершується звільненням мобілізованих військовослужбовців у запас, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Починаючи з 17 березня 2014 року на підставі Указів Президента України № 303/2014, а також в подальшому згідно з Указом Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014, від 21 липня 2014 року № 607/2014, від 14 січня 2015 року № 15 оголошувалась часткова мобілізація, відповідно у подальшому військовослужбовці звільнялись у запас з наступних підстав:
- Указом Президента України від 12.06.2015 № 328/2015звільнено з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 «Про часткову мобілізацію»;
- Указом Президента України від 25.03.2016 № 11/2016 звільнено в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15;
- Указом Президента України від 24.06.2016 № 271/2016 звільнено в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15;
- Указом Президента України від 26.09.2016 № 411/2016 звільнено в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2016 № 15.
Таким чином, особливий період (період мобілізації) в Україні за умови максимально широкого підходу до визначення тривалості мобілізації, діяв з 18.03.2014 по 26.09.2016.
Вважаємо за потрібне вказати, що норми чинного законодавства, зокрема – стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чітко вказують, що особливий період охоплює три проміжки часу: мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період. Таким чином, Законом чітко врегульоване це питання, а тому застосування системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для того, щоб дійти висновку про те, що закінчення мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду, призводить до необґрунтованості позицій Верховного Суду, що полягає у висновках, отриманих на системному аналізі закону всупереч його прямій вказівці.
У своїх постановах Верховний Суд доходить висновків, що особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Разом з цим, вказаний висновок є необґрунтованими та жодним чином не випливає з норм чинного законодавства, оскільки при визначенні тривалості будь-якого строку, суд має керуватись нормами права, що визначають початок та кінець перебігу такого строку.
З аналізу наведеного, слідує, що станом на теперішній час особливого періоду в країні немає, оскільки Президентом України було підписано Укази про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, від 12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016 на підставі Указів від 17.03.2014 № 303/2014, 06.05.2014 № 454/2014, 22.07.2014 № 607/2014, 15.01.2015 №15, а чергової хвилі мобілізації указом Президента України оголошено не було. Тобто на сьогодні відсутній стан мобілізації.
По-друге, стосовно питання застосовування порядку встановленого Положенням.
Пунктом 4 розділу I Положення встановлено три етапи функціонування особливого періоду, які впливають на здійснення порядку розрахунків через систему електронних платежів НБУ та повноваження НБУ щодо таких змін, а саме:
перший етап особливого періоду – в умовах першого етапу особливого періоду здійснення розрахунків проходить у порядку, установленому нормативно-правовим актом Національного банку, який регулює безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті;
другий етап особливого періоду – передбачає право НБУ прийняти рішення про обмеження, зупинення здійснення безготівкових розрахунків у банках, які зареєстровані (або мають відокремлені підрозділи) у місцевостях, у яких введено воєнний стан;
третій етап особливого періоду – передбачений в разі введення воєнного стану на всій території України та передбачає право НБУ на прийняття рішення щодо здійснення безготівкових розрахунків тільки через визначені уповноважені банки.
Стосовно визначення терміну «перший етап особливого періоду». Як бачимо, він один не пов’язаний з воєнним станом. Отже, на першому етапі особливий період може бути пров’язаний лише з періодом мобілізації чи відновлення.
Відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналізуючи це визначення та приймаючи до уваги текст Положення, приходимо до висновку про те, що «перший етап особливого періоду» – період часу, що може настати з моменту:
А) оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової);
Б) доведення до виконавців рішення стосовно прихованої мобілізації,
та закінчується з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях (це і буде відповідно другим та третім етапами особливого періоду), або закінченням періоду мобілізації.
Відповідно до підпункту 1 пункту розділу I Положення банки в умовах першого етапу особливого періоду здійснюють розрахунки через систему електронних платежів Національного банку (далі – СЕП) у порядку, установленому нормативно-правовим актом Національного банку, який регулює безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
Станом на момент написання статті таким нормативно-правовим актом є «Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» затверджена Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 (надалі – «Інструкція»).
Досліджуючи розділ II Положення приходимо до висновку, що він стосується та регулює порядок відкриття рахунків ВИКЛЮЧНО уповноваженими банками, що залучаються до роботи в особливий період та суб’єктам господарювання, які мають мобілізаційні завдання та ВИКЛЮЧНО в умовах третього етапу особливого періоду, тобто в разі введення воєнного стану на всій території України.
Розділ же III Положення регулює порядок здійснення переказів коштів ВИКЛЮЧНО уповноваженими банками та по аналогії з розділом II Положення ВИКЛЮЧНО в умовах третього етапу особливого періоду, тобто в разі введення воєнного стану на всій території України.
Враховуючи викладене вище, навіть у випадку введення воєнного стану на частині території України безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті повинні здійснюватися відповідно до Інструкції. При цьому, НБУ має право прийняти рішення про обмеження, зупинення здійснення безготівкових розрахунків у банках, які зареєстровані (або мають відокремлені підрозділи) у місцевостях, у яких введено воєнний стан.
Порядок здійснення відкриття банківських рахунків та здійснення переказів коштів, який визначений у Положенні застосовується ВИКЛЮЧНО уповноваженими банками, що залучаються до роботи в особливий період та суб’єктам господарювання, які мають мобілізаційні завдання з ОДНОЧАСНИМ існуванням воєнного стану на всій території України.