Хто кого ночує у готелі підприємця

Posted on by

БухгалтеріяUA, № 36 (62), 02.09.2019, стор. 20-22

Відряджені працівники підприємств досить часто зупиняються на ночівлю у готелях, що належать приватним підприємцям. Причому практика готельного бізнесу демонструє, що приватні підприємці даної сфери діяльності найчастіше обирають для себе спрощену систему оподаткування, і якщо дозволяє доходність закладу перебувають у другій групі єдиного податку. І щоб відразу була зрозуміла тема даної статті, розглянемо ситуацію, яка може відбутись у будь-якому готелі, власником якого є підприємець-платник єдиного податку саме другої групи.

 

Ситуація

У лоббі готелю, що належить підприємцю, лунає телефонний дзвінок. Телефонує бухгалтер підприємства, працівник якого зупинявся у готелі, перебуваючи у відрядженні. Він просить надати документи, що підтверджують підприємницький статус власника готелю. При цьому бухгалтер пояснює, що збирається подавати до ДПІ форму № 1ДФ, де показуватиме дохід підприємця, якому відряджений працівник заплатив за проживання.

Що то значить для власника готелю, який з юридичними особами стосунків не має? Ну, зупинився у готелі на декілька днів приємний молодик, повідомивши в анкеті, що він прибув у відрядження, розрахувався за проживання особистою банківською карткою та й поїхав собі далі. До чого тут підприємство-роботодавець цього молодика, і хто саме йому компенсуватиме витрати на проживання? А от до чого.

 

Про стосунки юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців

Відповідно до п.177.8 ПКУ «під час нарахування (виплати) фізичній особі – підприємцю доходу від операцій, здійснюваних в межах обраних ним видів діяльності, суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою – підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності»[1].

У своєму Листі №  9613[2] ДПС вказує, що «витрати на відрядження повинні бути підтверджені відповідними документами, що засвідчують їх вартість у рахунках, зокрема отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання».

Але з незрозумілих причин, замість підтвердження витрат на відрядження далі у зазначеному Листі ДПС сприймає ці витрати вже не як витрати працівника, понесені ним у відрядженні, а як витрати самого підприємства. Нібито це воно, а не працівник їздило у відрядження, ночувало у готелі, замовляло собі прання, смакувало сніданком тощо.

Юридичним особам у Листі № 9613 ДПС вказує «з метою уникнення порушень норм чинного законодавства, рекомендується юридичним особам, які мають господарські відносини з фізичною особою – підприємцем (у тому числі, що обрав спрощену систему оподаткування), отримувати від останнього копії документа, що підтверджує його державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності (для підприємців, які здійснюють діяльність відповідно до ст. 177 Кодексу), та водночас свідоцтва про сплату єдиного податку, а також відповідні документи (чеки, квитанції тощо), що підтверджують витрати за проживання або переїзд». Тож звинувачувати бухгалтера, який збирається подавати розрахунок за формою № 1ДФ, не варто, оскільки сама ДПС у цьому Листі прямо називає підприємства податковими агентами та зобов’язує їх повідомляти податкові органи про всі виплачені підприємцям суми доходів.

Але є ще й інший ризик для підприємця – власника готелю, який отримує оплату від осіб, які прибувають у відрядженні. Він полягає у тому, що відповідно до пп.2 п.291.4 ПКУ підприємці – платники єдиного податку другої групи, здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню. Надавати готельні послуги юридичним особам – платникам податку на прибуток такі підприємці не мають права. Цим і користуються податківці, звинувачуючи їх в отриманні оплати за послуги від юридичних осіб. А це вже порушення порядку перебування у статусі підприємця другої групи, яке тягне за собою втрату такого статусу. Ось і в свіжій ІПК ДФС від 29.07.2019 р. № 3545/6/99-99-13-02-03-15/ІПК[3], податківці «між тим» зазначили: «…якщо оплата вартості послуг надходить на рахунок фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку другої групи від юридичної особи, яка не є платником єдиного податку, за найманих працівників, які знаходяться у відрядженні, то умови перебування фізичної особи – підприємця на другій групі платника єдиного податку порушуються, що не дає правових підстав для застосування другої групи спрощеної системи оподаткування».

Тож, досить важливим є питання: Хто кого ночує у готелі підприємця? Це питання постає у трьох ситуаціях:

  • оплату готельних послуг власнику готелю підприємство (платник податку на прибуток) за свого відрядженого працівника здійснило безпосередньо – на банківський рахунок;
  • підприємство видало працівнику аванс на відрядження, за рахунок якого працівник заплатив за проживання;
  • працівник виїхав у відрядження без авансу, розрахувався у готелі підприємця своїми власними коштами, а потім отримав їх компенсацію.

Зазначимо, що лише у першій ситуації підприємець і підприємство-роботодавець вступають у певні правовідносини, у тому числі «грошові». Про інші ситуації підприємець нічого не знає, і знати не хоче.

 

Хто є хто у відносинах з готелем: ситуації № 2 та № 3

Відомо, що у відрядження працівники їдуть заради виконання певного службового завдання, навіть коли їм це не дуже  подобається.

Відповідно до ст.121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання компенсацій у зв’язку з службовими відрядженнями, до яких відносяться, у тому числі, витрати по найму жилого приміщення. Отже, право відрядженого працівника отримати від підприємства-роботодавця відшкодування понесених витрат закріплено законодавчо, як і право підприємства збільшити свої витрати за рахунок виплачених сум.

Якщо працівник сам оплачує готельні послуги, то готелю немає ніякої справи до підприємства, яке його відрядило. І дохід підприємець – власник готелю отримує від гостя, а не від підприємства, яке в силу певних обставин може ці витрати й не відшкодувати своєму працівникові. Наприклад, якщо підприємство збанкрутує і не встигне виплатити компенсацію.

Тобто працівник отримує готельні послуги навіть не від імені свого підприємства, а від свого власного імені і для себе особисто. Він не виступає представником свого підприємства і не надає своєму підприємству ніяких посередницьких послуг з отримання готельних послуг. Ці послуги працівник купує сам для себе, оскільки вони за своєю природою можуть бути спожиті лише фізичною особою – живим організмом. Юридична особа – поняття віртуальне, вона не може спати в ліжку, приймати душ чи пити каву у ресторані готелю. Навіть той факт, що працівник у відрядженні працює (з метою виконання певного завдання підприємства-роботодавця), не робить його посередником з придбання готельних послуг для підприємства.

Для того, щоб відповісти на питання щодо правової природи витрат відрядженого працівника та їх суті для самого підприємства-роботодавця, треба визначитися з тим, хто і ким є та у яких саме зобов’язаннях.

Відповідно до ст.509 ЦКУ «зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Якщо розглядати такий вид зобов’язання, як надання послуг з перевезення пасажира (того ж відрядженого працівника), то відповідно до ст.910 ЦКУ за договором перевезення пасажира однією стороною є перевізник, а другою – пасажир. Пасажир є кредитором і має право вимагати від перевізника (боржника) перевезти його до пункту призначення. У зобов’язанні з оплати послуги перевезення пасажир сам вже стає боржником, а перевізник – кредитором. Як бачимо, підприємство, що відрядило працівника, у цих зобов’язаннях відсутнє взагалі. Аналогічним чином відсутнє підприємство й у відносинах найму житла, отримання готельних послуг відрядженим працівником.

Відповідно до ЦКУ у зобов’язанні є дві сторони: кредитор – той хто отримує готельну послугу, і боржник – той, хто таку послугу надає. З точки зору зобов’язання з оплати готельної послуги боржником є той, хто отримує готельну послугу, а кредитором – той, хто отримує оплату. Як бачимо, підприємству, що відрядило свого працівника, немає місця у цих відносинах.

Немає підприємству місця у цих відносинах і з точки Закону про захист прав споживачів, відповідно до ст.1 якого споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію (у т.ч. послуги) для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. До речі, суди позбавляють юридичних осіб права бути споживачами за вказаним законом.

А от де підприємство присутнє, так це у зобов’язанні з відшкодування витрат відрядженого ним працівника, пов’язаних з отриманням готельних послуг. Зверніть увагу! Не оплатити готельні послуги, а відшкодувати витрати на них своєму працівникові. Це приблизно таке: відшкодувати комусь витрати на вечерю в ресторані, не означає самому там повечеряти.

Таким чином, оплата працівником послуг з найму житла у відрядженні, здійснюється в межах одного зобов’язання, а відшкодування підприємством витрат, здійснених працівником при такій оплаті, відбувається у межах зовсім іншого зобов’язання, до якого підприємцю – власнику готелю ніякої справи немає.

Це означає, що підприємство:

  • при відшкодуванні працівникові витрат на проживання, не вступає безпосередньо у відносини з постачальником таких послуг працівникові, а отже й не може оплачувати послуги такого постачальника;
  • не може виступати й податковим агентом стосовно виплати такому постачальнику-готельєру доходів і випливає із змісту пп. 14.1.180 ПКУ. При цьому не йдеться ані про обов’язки податкового агента у повному обсязі, ані про часткове (лише в частині подання форми № 1ДФ) їх виконання. І стосовно таких виплат у підприємства не може виникнути потреби в отриманні від постачальника будь-яких документів, що посвідчували б його статус як платника податку для того, щоб визначитися із власним комплексом обов’язків податкового агента щодо нього.

 

Хто є хто у відносинах з готелем: ситуація № 1 (окремий розділ статті).

 

І от, повертаючись до ІПК ДФС від 29.07.2019 р. № 3545/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, варто проаналізувати її з метою застерегти платників ЄП другої групи від «неприємних» наслідків, коли бажання приютити відрядженого за будь-який кошт може обернутися втратою статусу платника ЄП. ДФС у вказаній ІПК доходить досить логічного висновку про те, що юридична особа тільки компенсує витрати працівника на відрядження, а не оплачує готельні послуги. І тому відображати в податковому розрахунку за ф. 1ДФ сплату працівником коштів за надані під час відрядження фізичною особою – підприємцем – платником ЄП послуги, така юридична особа не зобов’язана.

Однак, якщо оплата вартості послуг надходить на рахунок фізичної особи – підприємця – платника ЄП другої групи безпосередньо від юридичної особи, яка не є платником єдиного податку, за найманих працівників, які знаходяться у відрядженні, то умови перебування фізичної особи – підприємця на другій групі платника єдиного податку порушуються, що не дає правових підстав для застосування другої групи спрощеної системи оподаткування. Аналогічний наслідок – ризик для фізичної особи – платника другої групи виникає і тоді, коли оплата здійснюється карткою «Ключ до рахунку». Адже у цьому разі оплата фізичній особі на рахунок надходить безпосередньо з банківського рахунку юридичної особи.

Про це говорить і така приваблива реклама цієї послуги від Приватбанку: «Картка «Ключ до рахунку». Прямий доступ до рахунку підприємства! Не треба щоразу переказувати гроші з рахунку на інші картки». Це свідчить про те, що картка «Ключ до рахунку» є не просто корпоративною карткою. Вона є прямим доступом до рахунку юридичної особи. І отримання оплати цією карткою означає отримання оплати безпосередньо від юридичної особи.

Тож, з метою усунення ризиків фізичним особам – платникам ЄП другої групи варто порадити уважно ставитися не лише до гостей, та до сум, які вони сплачують, а й до того, звідки ці кошти надходять. Не можна видавати таким гостям рахунок і чекати оплати від юридичної особи, що їх відрядила. Не варто і приймати картку з намальованим на ній «ключиком». Плата за таку недбалість – втрата статусу платника ЄП.

 

[1] Вважаємо, що дія цього пункту ПКУ розповсюджується і на підприємців – платників єдиного податку (прим. ред.).

[2] Лист ДПС від 23.08.2011 р. № 9613/5/17-0216.

[3] БухгалтеріяUA. – 2019. – № 33. – С. 61.