БухгалтеріяUA, № 45 (71), 04.11.2019, стор. 15-16
Приводом для створення цього матеріалу послугували численні запитання від суб’єктів господарювання на кшталт: «Чи можна та яким чином виправити помилки у платіжних дорученнях? Яку відповідальність передбачено за ці помилки?». Впевнені, що тема, яку ми розглядатимемо далі, буде цікавою та корисною й для тих, хто поки що не помилився при складанні платіжного доручення. А якщо це трапиться, бо в житті все буває, ви будете вже «озброєні» нашою інформацією.
Відповідно до ст.1066 ЦКУ за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. При цьому банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Згідно зі ст.1068 ЦКУ банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. А ст.1071 ЦКУ встановлює правило, відповідно до якого банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Отже, клієнт банку і банк перебувають у цивільних (приватно-правових) відносинах, які регулюються договором, укладеним між ними, та законодавством (загальним і спеціальним).
Спеціальним нормативним актом, що регулює відносини між банком та його клієнтом щодо переказу грошових коштів, є Закон № 2346[1]. Відповідно до п.1.24 ст.1 цього Закону переказ коштів – це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. При цьому Закон № 2346 розрізняє так званий помилковий[2] та неналежний переказ[3]. Помилковий і неналежний переказ в основі своєї відмінності мають винну особу: банк або інший суб’єкт переказу (для помилкового переказу), ініціатор, який не є платником (для неналежного переказу).
Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу. Ініціатор переказу може відрізнятися від платника, так як платником визнається особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів, або яка сама ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Отже платник і ініціатор переказу співпадають в одній особі, якщо сам платник ініціює переказ.
Ініціатор переказу може платником не бути. Така ситуація існує коли з рахунку платника кошти списуються, наприклад, на підставі розрахункового документу виконавця на виконання рішення суду. Платником у цьому разі є боржник, а ініціатором переказу – виконавець. При цьому Закон № 2346 вказує, що неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.
До суб’єктів переказу коштів ст.5 вказаного Закону відносить учасників, користувачів (платників, отримувачів) платіжних систем. Відносини між ними регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
Ст.8 Закону № 2346 зобов’язує банк виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Розрахунковим документом є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. При цьому до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Ініціювати переказ коштів з рахунку платника може сам платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом (ст.20 Закону № 2346). Ініціювання переказу проводиться у тому числі шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа (ст.21 Закону № 2346). Ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за такими видами розрахункових документів, як платіжне доручення та платіжна вимога-доручення.
Отже, помилки при переказі коштів може припуститися ініціатор такого переказу шляхом зазначення неналежної інформації в розрахунковому документі в результаті чого відбувається неналежний чи помилковий переказ коштів.
Ст.23 Закону № 2346 регулює порядок відкликання розрахункових документів. Відповідно до неї платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Платіжна вимога на примусове списання коштів може бути відкликана стягувачем у будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання до банку, що обслуговує цього стягувача, документа на відкликання.
Таким чином, помилку в розрахунковому документі може виправити той учасник переказу, який його ініціював, шляхом подання банку відповідного розрахункового документа. І зробити це він може до списання коштів з банківського рахунку платника, тобто в межах операційного часу банку в день отримання банком розрахункового документа і за умов, що кошти ще не списані. Після цього моменту списання коштів вважатиметься, що банк виконав свій обов’язок належним чином. Навіть якщо кошти «пішли не туди». Адже банк виконував розрахунковий документ відповідно до вказаних у ньому реквізитів. Тож банк ніякої відповідальності у такому разі не нестиме.
Отже виправити помилку в платіжному дорученні можна шляхом його відкликання та надання банку нового платіжного доручення вже з правильними реквізитами.
Наслідки неправильного оформлення платіжного доручення настають для платника, оскільки саме він здійснив таке неправильне оформлення розрахункового документа.
Як було вказано вище, у результаті неправильного оформлення платіжного доручення відбувається саме належний переказ, оскільки ані вини банку для помилкового переказу, ані вини ініціатора, який не є платником, для неналежного переказу в такій ситуації не існує. Тобто кошти будуть зараховані тому отримувачу, який вказаний у платіжному дорученні, хоча платник й бажав їх перерахувати іншому отримувачу, чи взагалі не перераховувати. Це й буде належним переказом коштів.
Наслідки такого «належного» переказу залежать від того, хто мав би бути їх отримувачем. Так, якщо отримувач – це держава (державний чи місцевий бюджет), то результатом помилки у платіжному дорученні можуть бути несплачені відповідні податки. У такому разі відповідальність настає у вигляді штрафу у розмірі 10% чи 20% відповідно до ст.126 ПКУ. Можливо також нарахування контролюючим органом на суму несплаченого податку пені з розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ, діючої на кожний такий день (ст.129 ПКУ).
Якщо ж отримувач коштів – це контрагент за цивільно-правовим договором, то відповідальність за невиконання чи прострочення виконання грошового зобов’язання настає відповідно до умов такого договору (неустойка у формі штрафу чи пені). Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідком неналежного виконання грошового зобов’язання може бути також і право кредитора, який не отримав платіж, на стягнення збитків чи на відмову від договору.
[1] Закон України від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
[2] Помилковий переказ – це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб’єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
[3] Неналежний переказ – це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.