Заміна кредитора у ЗЕД

Питання: Підприємство 1 (нерезидент-Польща), перерахувало передоплату Підприємству 2 (резидент-Україна). Підприємство 2 (резидент-Україна; загальна система оподаткування; платник ПДВ) експортувало продукцію Підприємству 3 (нерезидент-Польща). По даній операції розрахунки не пройшли. Свої зобов’язання Підприємство 1 (нерезидент-Польща) передає Підприємству 3 (нерезидент-Польща) на умовах підписання договору відступлення права вимоги перед Підприємством 2 (резидент-Україна). Чи можливе зарахування зустрічних вимог між Підприємством 3 (нерезидент-Польща) та Підприємством 2 (резидент-Україна) в даній ситуації? Чи обов’язково мають пройти розрахунки між Підприємством 3 та Підприємством 2 у грошовій формі? Які необхідно надати документи банку для зняття даної операції з контролю?

      

         

Відповідь: Для початку давайте наведемо логіку в описаних у запитанні подіях. Так, якщо між двома резидентами Польщі – Підприємством 1 і Підприємством 2 було укладено договір відступлення права вимоги, то йдеться про передачу Підприємством 1 Підприємству 2 права, а не зобов’язання. Оскільки в запитанні не сказано про те, що Підприємство 1 відмовилося прийняти передоплачену Підприємству 3 (резиденту України) продукцію, то Підприємство 1 відступило Підприємству 2 право вимоги поставки цієї продукції. Тобто де-факто і де-юре відбулася заміна сторони в договорі поставки продукції, який для Підприємства 3 був і залишився одним і тим самим договором на експорт продукції. Просто у цьому договорі відбулася заміна сторони – покупця на підставі сингулярного правонаступництва. Ніякі зобов’язання Підприємства 3 при цьому не припинялися і не змінювалися.

Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Як видно із запитання, у цій ситуації йдеться не про існування двох зустрічних однорідних зобов’язань, а йдеться про заміну сторони-кредитора в первісному зобов’язанні, яке залишилося незмінним і припинилося належним його виконанням – поставкою продукції новому кредитору, що передбачено ст.599 ЦКУ.

Отже, запитання, на яке слід відповісти, це запитання про те, чи правомірним з точки зору законодавства України є заміна сторони покупця у договорі поставки на експорт, та чи правомірною є отримання від первісного кредитора виручки за експортовану новому кредитору продукцію.

На це питання й буде спрямована відповідь.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). А відповідно до ст.515 ЦКУ заміна кредитора не допускається лише у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Тобто у зовнішньоекономічних відносинах заміна кредитора не суперечить навіть законодавству України, хоча заміна кредитора відбулася за межами дії українського права.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що заміна первісного кредитора – нерезидента, новим кредитором – нерезидентом у зобов’язанні щодо отримання продукції, що експортується резидентом України, не порушує порядку отримання оплати саме цим резидентом – постачальником. Отже, порушення умови щодо надходження виручки на рахунок саме експортера не відбувається.

Інтерпретації правомірності укладення договору відступлення права вимоги між двома нерезидентами притримується й Державна фіскальна служба України. Так на офіційному порталі ДФС України (http://sfs.gov.ua/nove-pro-podatki–novini-/print-205001.html) зазначено: «…у разі укладення договору відступлення права вимоги між двома нерезидентами за кордоном до нерезидента, за умови відсутності іншої домовленості сторін у самому договорі, не може застосовуватися матеріальне право України».

Відповідно до п.2.1. Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління НБУ від 24.03.1999 № 136, зареєстрованою в МЮУ 28.05.1999 за № 338/3631 виручка резидентів підлягає зарахуванню на їх рахунки в банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше встановленого законодавством України строку з дати оформлення МД на продукцію, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних, страхових послуг – з моменту підписання акта, рахунка (інвойса) або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг. А згідно з п.2.1. цієї ж Інструкції банк знімає експортну операцію резидента з поставки продукції, виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього.

Отже, надходження виручки на рахунок резидента – експортера продукції від первісного кредитора, який відступив право вимоги отримання продукції новому кредитору, чинному законодавству України не суперечить. Банку, що здійснює валютний контроль, достатньо надати копію договору про відступлення права вимоги, укладеного між нерезидентами, щоб обґрунтувати виручку, отриману від первісного кредитора – покупця, як виручку за експортовану новому кредитору продукцію.

Слід мати на увазі також, що відповідно до ст.16 Закону України «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон про валюту) з 7 лютого 2019 року втратить чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Відповідно до ст.5 Закону про валюту порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України.

Крім того, згідно зі ст.13 цього ж Закону граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлює Національний банк України. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України.

Отже й новий Закон про валюту акцентує увагу на тому, щоб виручку отримував на свій рахунок експортер, а від первісного чи нового кредитора – не має значення.