Питання: юридична особа – резидент Великої Британії (має у власності торгову марку – бренд взуття), замовляє виготовлення взуття в української юридичної особи під своїм брендом. У результаті українська юридична особа просто передає готове взуття.

Англійська компанія на своїй платформі (сайт) продає це взуття, оплата отримується нею на банківський рахунок англійської компанії. Покупці – в основному фізичні особи – резиденти різних країн.

Англійська компанія замовляє виготовлення певної пари взуття (це може бути одна пара на місяць, а може бути й багато пар) в української компанії. Власником виготовленого взуття є англійська компанія. Українська компанія окрім виготовлення взуття здійснює ще й відправку цього взуття замовникам – фізичним особам. Інакше кажучи, на склад англійської компанії це взуття ми не відправляємо.

Який вид договору слід укласти, та які податкові нюанси тут є?

Відповідь: На перший погляд, здійснювана операція є звичайною експортною операцією, у ході здійснення якої відбувається експорт товарів, виготовлених в Україні, тобто українських товарів – нерезидентам – фізичним особам. Просто отримувачем експортованих товарів є не покупець, а третя особа, що цілком відповідає ст.636 Цивільного кодексу України: договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. При цьому виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.82 Митного кодексу України експорт (остаточне вивезення) – це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов’язань щодо їх зворотного ввезення.

Митний режим експорту може бути застосований, у тому числі до товарів, що призначені для вивезення за межі митної території України. Для поміщення товарів у митний режим експорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

1) митному органу, що здійснює випуск товарів у митному режимі експорту, документи на такі товари;

2) сплатити митні платежі, якими відповідно до закону обкладаються товари під час вивезення за межі митної території України у митному режимі експорту;

3) виконати вимоги щодо застосування передбачених законом заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

4) у випадках, встановлених законодавством, подати митному органу дозвіл на проведення зовнішньоекономічної операції з вивезення товарів у третю країну (реекспорт).

Митні органи не вимагають обов’язкового підтвердження прибуття товарів, що експортуються, у пункт призначення за межами митної території України.

Відповідно до ст.335 МКУ під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають митному органу в паперовій або електронній формі утому числі комерційні документи (за наявності) на товари, що перевозяться, які містять відомості, зокрема, про найменування та адресу перевізника, найменування країни відправлення та країни призначення товарів, найменування та адреси відправника (або продавця) та отримувача товарів.

Отже, отримувач товарів не обов’язково має бути тим, хто є покупцем цих товарів в українського виробника. Юридична особа – резидент Великої Британії має бути в такому експортному контракті зазначена як покупець, а фізична особа – фактичний покупець цих товарів має бути вказана як отримувач цих товарів.

Якщо бренд, під яким виготовляється взуття в Україні, є знаком для товарів і послуг (торговою маркою), якою на підставі відповідної реєстрації володіє резидент Великої Британії, то ЗЕД-договір, укладений між ним і українським виробником повинен містити умову про те, що ця ТМ використовується українським виробником виключно для виготовлення та експорту взуття, власником якого є резидент Великої Британії. Або ж може бути укладений додатково ліцензійний договір, за яким власник ТМ – ліцензіар надає право на використання його ТМ для обмеженого кола операцій, здійснюваних українським виробником – ліцензіатом.

Податківці під час перевірок хочуть бачити окремий ліцензійний договір. Застереження в експортному договорі їх швидше за все не влаштують і вони можуть придумати або зайві витрати, або ж недонараховані доходи.

Оптимальний варіант – це укласти ліцензійний договір на незначну суму роялті, що підлягає сплаті англійській компанії за використання її ТМ. Цю суму можна врахувати потім при оплаті англійською компанією виготовленого взуття.