“Аграрні” векселі

Питання:

  1. Які особливості вексельного розрахунку для аграріїв?
  2. Розрахунок за поставлені товари переказним векселем, який акцептований, але не авальований, чи має право постачальник відмовитися від прийняття такого виду розрахунку, якщо у договорі є пункт про можливість вексельного розрахунку? Чи обов’язковий аваль векселя банком?
  3. Якщо є рішення Господарського суду і відкрито виконавче провадження, або ще не відкрито виконавче провадження, чи може боржник виконати рішення суду надіславши переказний вексель? Як це все правильно оформити документально і скільки часу чекати на відповідь від стягувача?

Відповідь: Основними актами законодавства, які регулюють обіг векселів, є Закон «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III (далі – Закон про векселі), Женевська конвенція 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі – Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та інші нормативні акти, які прямо векселям не присвячені, але до вексельного обігу можуть бути застосовані.

Будь-яких спеціальних умов чи пільг щодо застосування векселів саме сільгоспвиробниками чи іншими, причетними до аграрного сектору суб’єктами, чинне законодавство не містить. Проте існують спеціальні умови щодо самого векселя. Такими умовами є:

Якщо умова щодо розрахунку векселем передбачена договором, то постачальник, який такий договір уклав, взяв на себе зобов’язання прийняти оплату векселем. Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тому, постачальник, який взяв на себе обов’язок прийняту оплату товару векселем, не вправі відмовитися від прийняття такого векселя.

Відповідно до ст.537 ЦКУ у разі ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання шляхом отримання векселів або в разі іншого прострочення з їхнього боку, боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього кредиторові векселів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори.

 

Стосовно авалю слід мати на увазі, що відповідно до ст.30 УВЗ аваль є способом забезпечення платежу за векселем. Його ще називають вексельною порукою, так як відповідно до ст.32 УВЗ аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов’язання якої він забезпечив.

Враховуючи принцип свободи договору, закріплений в ст.6 та 627 ЦКУ, аваль може бути наданий шляхом добровільного прийняття авалістом на себе такого зобов’язання. Однак в силу диспозитивного характеру цивільних правовідносин аваль не є обов’язковим для існування вексельного зобов’язання. Іншими словами, будь-який аваль, включаючи банківський, обов’язковим на векселі не є, і може бути таким лише у разі, якщо вексельний кредитор того вимагає і ця вимога закріплена у відповідному договорі, в якому передбачена така умова прийняття векселя в оплату за товар.

 

Як було зазначено вище, умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі (ст.4 Закону про векселі). Тож якщо за рішенням господарського суду має бути стягнена певна грошова сума з відповідача, то замінити цей обов’язок на обов’язок передати вексель можна виключно шляхом укладення відповідного договору, наприклад, мирової угоди.

Відповідно до ст.192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Тож, для виконання судового рішення шляхом передачі відповідачем позивачу векселя необхідно, щоб вони уклали мирову угоду та застерегли в ній умову про погашення боргу відповідача шляхом передачі позивачу векселя. Часу для цього необхідно стільки, скільки сторонам спору його потрібно аби домовитися про відповідний компроміс.