Питання: Потрібна консультація з питань оподаткування підприємства на спрощеній системі оподаткування.

Підприємство «Два» створено шляхом виділу підприємством «Один» у 2016 році. Разом з основними фондами підприємство «Один»  під час виділу передало підприємству «Два» заборгованість перед засновником в частині неповернутої фінансової допомоги.

У 2020 році підприємство «Два» може повернути фінансову допомогу засновнику?

Чи, підприємство «Два» має повернути фінансову допомогу підприємству «Один», а вже підприємство «Один»  повертає засновнику?

Які податкові наслідки виникають у підприємства «Один»  і «Два»?

Підприємство «Один»  і «Два» мають одного й того ж засновника та є платниками єдиного податку?

Відповідь: Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦКУ виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Отже, наслідком виділу є перехід майна, прав та обов’язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника(ів).

З аналізу цієї норми слідує, що при виділі здійснюється парцелярне (часткове) правонаступництво.

Особливістю виділу порівняно з іншими видами реорганізації є те, що реорганізована юридична особа (правопопередник) продовжує своє існування як така – відбувається лише зміна складу її майна, прав та обов’язків: вона позбавляється частини прав та обов’язків, які переходять до правонаступника.

З аналізу вищенаведеного слідує висновок про те, що наслідком виділу є парцелярне правонаступництво, що своєю чергою передбачає передання частини майна, прав та зобов’язань, визначених розподільчим балансом, одній або більше новій юридичній особі (правонаступникам), які створюються в результаті виділу.

Отже, якщо в результаті виділу підприємство «Два» стало правонаступником щодо зобов’язання з повернення позики, то саме воно є зобов’язаним щодо повернення цієї позики, тобто набуло статусу позичальника.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. А згідно зі ст.527 ЦКУ боржник (а в наведеному запитанні – це підприємство «Два») зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор (в наведеному запитанні – це засновник обох підприємств) – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Відповідно до ст.1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Отже повернення позики позичальник має здійснити саме позикодавцеві, тобто засновнику у нашій ситуації.

Щодо податкових наслідків слід виходити з наслідків для позикодавця – засновника, та наслідків для позичальника – підприємства «Один» та підприємства «Два».

Щодо засновника слід враховувати, що він є фізичної особою – платником податку на доходи фізичних осіб. Відповідно до пп.165.1.31. п.165.1. ст.165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника ПДФО не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

Згідно з пп.14.1.257 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України фінансова допомога – це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. При цьому поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

Щодо підприємств «Один» і «Два» слід мати на увазі, що відповідно до п.98.3. ст.98 ПКУ реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної відповідальності за порушення податкового законодавства, крім випадків, коли за висновками контролюючого органу така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується. Рішення про застосування солідарної або розподільної відповідальності за порушення податкового законодавства може бути прийняте контролюючим органом у разі, коли майно платника податків, що реорганізується, перебуває у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію.

Оскільки обидва підприємства є платниками єдиного податку, то відповідно до п.292.11. ст.292 ПКУ до складу їх доходу не включаються суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів. Очевидно, що за такою позикою минув вказаний 12-місячний строк і тому сума позики мала бути включена до доходу позичальника: підприємства «Один» чи підприємства «Два», залежно від того до чи після виділу вказаний строк збіг.

Таким чином, наведена у запитанні ситуація не має податкових наслідків ані для засновника, ані для обох підприємств в частині виникнення у них об’єкта оподаткування.