Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 38 (1025), 17 вересня 2012 року, стор.77-78

Коментар

до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

«Аналіз судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв’язку з ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків» від 01.09.2011 р.

Відшкодування моральної шкоди – одне з складних питань, що мають вирішуватися у судах. З одного боку досить складним є процес доведення факту завдання такої шкоди, а з іншого боку, довівши такий факт, позивач наштовхується на не менш складніше питання: як обґрунтувати та довести розмір моральної шкоди. Адже суть її полягає у нематеріальному характерові, який не є грошовим. Гроші при відшкодуванні моральної шкоди служать лише еквівалентом, який компенсує моральну шкоду у адекватному розмірі, але не відновлює моральний та душевний стан постраждалої особи.

У Листі, що коментується, проаналізовано судову практику у трьох важливих аспектах відшкодування моральної шкоди:

1. Хто є суб’єктом відшкодування моральної шкоди застрахованим громадянам, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання: Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд соцстраху) чи роботодавець?
2. Як визначити розмір моральної шкоди?
3. Чи завжди потрібно призначати медико-соціальну експертизу щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди та визначення її розміру?

У яких випадках здійснюється відшкодування моральної шкоди громадянам, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання.

До 1 січня 2006 року:

1. Відповідно до абзацу 4 ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі – Закон про соцстрахування) відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей було завданням страхування від нещасного випадку.
2. Згідно з підпунктом «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону про соцстрахування у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків був зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому[1];
3. Згідно з ч.3 ст. 28 Закону про соцстрахування за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом соціального страхування від нещасних випадків провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
4. Відповідно до ч.3 ст.34 Закону про соцстрахування моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовувалася Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування повинно було здійснюватися у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначалася в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не могла перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Пунктом 27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію вказаних вище норм законодавства з 1 січня 2006 року. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 р. № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, взагалі виключено ч.3 ст.34 Закону про соцстрахування, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Однак це не означає позбавлення такого права взагалі. Просто це право постраждалих громадян стало реалізовуватися за рахунок інших джерел. Так, згідно із ст.1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, коли шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та в інших випадках, встановлених законом. Статтею 237¹ Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) таким особам надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Таке відшкодування здійснюється у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тобто, звільнивши з 1 січня 2006 року Фонд соціального страхування від нещасних випадків від обов’язку відшкодовувати моральну шкоду, законодавець залишив цей обов’язок роботодавцеві. Правомірність такого перекладення обов’язку з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на роботодавця підтверджена Рішенням Конституційного Суду України від 8.10.2008 р. № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008.

Перекладення такого обов’язку на роботодавця здійснюється в залежності від того, коли (у якому періоді) встановлено стійку втрату працездатності у зв’язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням. За рахунок Фонду соцстраху така моральна шкода відшкодовується у разі якщо така втрата працездатності встановлена у період з 1.04.2001 р. по 31.12.2005 р., тобто під час дії вказаних вище та зупинених норм Закону про соцстрахування.

Слід мати на увазі, що встановлення стійкої втрати професійної працездатності потерпілому здійснюється медично-соціальною експертною комісією (МСЕК). Якщо така втрата професійної працездатності була встановлена у зазначеному періоді, то не має значення, у якому періоді звернувся потерпілий з позовом про стягнення моральної шкоди з Фонду соцстраху. Навіть строком позовної давності дане право постраждалої особи не обмежується, бо відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦКУ на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Тобто, якщо МСЕК встановила стійку втрату професійної працездатності потерпілому у періоді з 1.04.2001 р. по 31.12.2005 р., то можна й навіть сьогодні звернутися з позовом до Фонду соцстраху про відшкодування моральної шкоди.

Як визначити розмір моральної шкоди?

Визначаючись з розміром грошового еквіваленту заподіяної моральної шкоди, слід виходити з того, що Закон про соцстрахування не встановлював і не встановлює критерії визначення ані мінімального, ані максимального розміру моральної шкоди. Існуючою до 20.03.2007 р. частиною 3 ст.34 Закону про соцстрахування визначався розмір моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності: сума страхової виплати не могла перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.

За умови такої невизначеності суди в різних регіонах країни застосовували різні критерії визначення розміру моральної шкоди (відсоток втрати працездатності, характер завданої моральної шкоди, глибина і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання…), та по-різному застосовували одні й ті ж критерії. Наприклад, в різних судах один і той самий відсоток втрати працездатності був підставою для визначення різного розміру моральної шкоди.

Вказавши на різні підходи щодо визначення розміру моральної шкоди, Вищий спеціалізований суд не визначив, який з них відповідає, а який суперечить чинному законодавству. Однак врахування тих обставин, що відділеннями Фонду застрахованим і членам їхніх сімей здійснюється виплата одноразової допомоги, яка, на думку Фонду соцстраху, компенсує завдані потерпілому моральні страждання, є помилковим, тому що відповідно до ст.23 ЦКУ моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана із розміром цього відшкодування.

А от, на що Вищий спеціалізований суд звернув увагу, так це на зміст позовної заяви в частині обґрунтування вимог про компенсацію моральної шкоди. На це слід звернути увагу й тим, хто готує позовну заяву про стягнення моральної шкоди. Звертаючись до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, у позовну заяву обов’язково слід включати посилання на те, у чому саме полягає завдання моральної шкоди позивачеві, якими доказами це підтверджується, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди.

Яка експертиза має встановлювати факт завдання моральної шкоди та визначити її розмір?

Відповідно до чинної до 01.01.2006 р. частини 3 ст.34 Закону про соцстрахування моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соцстраху за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Причому сам розмір відшкодування моральної шкоди визначався у судовому порядку та стягувався у вигляді одноразової виплати. З 20.03.2007 р. ця норма була виключена із Закону про соцстрахування. Сума страхової виплати Фондом соцстраху не могла і не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Факт завдання моральної шкоди, виходячи із судової практики, що склалася, вважається доведеним, якщо є висновок МСЕК про ушкодження здоров’я під час виконання трудових обов’язків. Доводити іншими доказами цей факт потреби немає якщо є такий висновок МСЕК, оскільки відповідно до п.1.1. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22.11.1995 р. № 212, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.03.1996 р. за № 136/1161, на МСЕК покладено обов’язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Тому суди, які відмовляють у задоволенні клопотання про проведення експертизи МСЕК стосовно встановлення факту спричинення моральної шкоди, вчиняють неправомірно.

Аналогом висновку МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди Вищий спеціалізований суд вважає також:

• висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого;
• висновок судово-психологічної експертизи.

Вказані види експертних висновків можуть бути отримані судом не лише на підставі клопотання позивача. Відповідач, який не згоден з тим, що існує факт спричинення моральної шкоди, чи з розміром моральної шкоди, що вимагається позивачем, сам може подати клопотання про призначення експертизи одного із вказаних вище видів.

При цьому висновок експерта у справі про стягнення моральної шкоди, яким встановлено як факт, так і розмір моральної шкоди, не є обов’язковим для суду. Суд оцінюватиме його у сукупності з іншими доказами. Вищий спеціалізований суд дійшов висновку про те, що за наявності у матеріалах справи висновку експерта, суд може, оцінивши усі інші докази, дійти протилежного висновку, ніж експерт. Більше того, суд має право встановити факт та розмір моральної шкоди, виходячи з матеріалів справи, навіть не призначаючи експертизу. Тобто, якщо позивач надав достатньо доказів, якими він обґрунтував як факт завдання йому моральної шкоди, так і її розмір, то суд може обійтися й без експертизи. Такому позивачеві суд не вправі відмовити у задоволенні позову лише з тієї підстави, що позивач не подав клопотання про призначення судово-медичної експертизи.

Таким чином, висновок МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди, висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого, висновок судово-психологічної експертизи є тими доказами, які як доводять сам факт спричинення моральної шкоди, так і можуть бути доказом її розміру. Однак вказані висновки не є обов’язковими для суду як з точки зору їх наявності у матеріалах справи, так і з точки зору їх прийняття як безсумнівного доказу завдання чи не завдання моральної шкоди.