Питання: Підприємство на загальній системі без ПДВ є власником мобільного додатку та веб-платформи (сайт) для надання посередницьких послуг для фізичних осіб. Тобто фізичні особи (користувачі) через додаток (або сайт) бронюють та сплачують (за бажання) послуги, які будуть надавати треті організації.
Саме клієнтом власника платформи є треті організації, які будуть надавати послуги кінцевим споживачам (користувачам додатку).
Питання:
- Чи можна на одне підприємство (власник платформи) зосередити два варіанти отримання доходів:
1.1. отримання комісії за користування додатком (тобто користувач додатку забронював послугу і потім підприємство отримало комісію від виконавця (третьої організації) такої послуги)? або
1.2. користувач додатку сплачує за послуги через такий додаток, підприємство-власник додатку сплачує кошти виконавцю (третій організації).
- Як правильно вести розрахунок у варіанті 1.2:
2.1. власник додатку переводить всю суму на виконавця і потім отримує назад свою комісію?
2.2. або власник додатку одразу залишає комісію і переказує тільки вартість послуг?
- Чи можна при такій діяльності перейти на спрощену систему?
Відповідь: Із запитання зрозуміло, що підприємство, яке є власником мобільного додатку та веб-платформи (далі – Підприємство), надає посередницькі послуги саме виконавцям послуг шляхом отримання для них замовлень від споживачів таких послуг. Теоретично таку послугу Підприємство може надавати на умовах договору комісії або ж договору доручення.
Згідно зі ст.1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. А відповідно до ст.1016 ЦКУ за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Іншими словами, якщо підприємство діятиме щодо споживачів послуг на підставі договору комісії і укладатиме з ними договори з надання послуг, то Підприємство і виступатиме виконавцем за таким договором, що, як на мене, не досить зручно для відносин, зазначених у запитанні.
Очевидно, що Підприємство у даних стосунках виступає саме повіреним виконавця, здійснює пошук для нього клієнтів/споживачів та приймає від них оплату за послуги, надані їм виконавцем. У такому разі мова йде про правовідносини, що охоплюються договором доручення.
Згідно зі ст.1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.
Щодо оплати послуг Підприємства слід виходити з того, що відповідно до ст.1002 ЦКУ повірений має право на плату за виконання свого обов’язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним з обов’язків повіреного, передбачених у ст.1006 ЦКУ є обов’язок негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення. Тож, якщо за умовами відносин, описаних у питанні, Підприємство приймає платежі від клієнтів/споживачів на користь виконавців, які є довірителями для Підприємства, то Підприємство зобов’язане передати виконавцю всю суму коштів, отриманих від клієнтів/замовників. При цьому згідно зі ст.1007 ЦКУ довіритель зобов’язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Отже, за загальним правилом, Підприємство має передати виконавцю всю суму коштів, отриманих ним від клієнтів/замовників, а виконавець, як довіритель має обов’язок оплатити Підприємству вартість його посередницьких послуг – комісію.
Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. А відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст.627 ЦКУ розкривається принцип свободи договору, закріплений у ст.6 ЦКУ, а саме: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, Підприємство не обмежене у свободі визначення умов договору доручення, який він хоче укласти з виконавцем. Згідно зі ст.628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Іншими словами, Підприємство може укласти з виконавцями договір доручення, однією з істотних умов якого буде утримання комісійної винагороди Підприємством із суми коштів, яка підлягає перерахуванню виконавцю – довірителю.
Отже, відповідаючи на запитання про те, як правильно отримувати плату від виконавця, слід сказати, що обидва варіанти будуть правильними:
– власник додатку переводить всю суму на виконавця і потім отримує назад свою комісію?
– власник додатку одразу залишає комісію і переказує тільки вартість послуг?
Але очевидно, що другий варіант буде зручніший, оскільки зменшить кількість операцій з переказу коштів та контролювання таких переказів, адже розраховувати на те, що виконавці усі будуть дисципліновано сплачувати комісію Підприємству, було би дещо наївно.
Що стосується спрощеної системи оподаткування, то слід виходити з того, що для Підприємства можливою є лише третя група, яка передбачає, що спрощенцем можуть бути юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (цього річ це складає 7 002 000 грн). При цьому слід мати на увазі, що при визначенні максимальної суми доходу податківці «полюбляють» виходити з того, що вона включає всю виручку, отриману посередником, а не лише суму комісійної винагороди. Тому слід зважувати на цей ризик і готуватися підтверджувати свій статус спрощенця у суді у разі, коли виручка перевщить вказані 1167 МЗП.
Слід мати на увазі, що п.291.5. ст.291 ПКУ перелічені види діяльності, здійснюючи які, особи не мають право бути платниками єдиного податку першої – третьої груп. Серед цих видів діяльності відсутня діяльність, яка здійснюється на підставі договору доручення, предметом якого є пошук клієнтів/замовників для осіб, які надають їм послуги. Але для більш повної відповіді на це запитання бажано було би мати ще детальну інформацію щодо того, які саме послуги продаються через мобільний додаток та веб-платформу Підприємства.