Щодо наявності у власника земельних часток (паїв) колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства корпоративних прав

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

щодо наявності у власника земельних часток (паїв) колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства корпоративних прав щодо такого Колективного сільськогосподарського підприємства

 (справа № 310/10621/18)

І. Зміст запиту від 18.02.2020 № 24.2-15/904/920/19/111/2020

Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п.п.3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду № 1 від 02.02.2018, щодо наявності у власника земельних часток (паїв) колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства корпоративних прав щодо такого Колективного сільськогосподарського підприємства поставлені наступні запитання:

 

  1. Чи можуть спори членів колективного сільськогосподарського підприємства щодо визнання недійсними рішень їх загальних зборів, оформлених протоколом, розглядатись судами в порядку цивільного судочинства?
  2. Чи залишаються власники земельних часток (паїв) колишнього колективного сільськогосподарського підприємства носіями корпоративних прав щодо такого колективного сільськогосподарського підприємства?
  3. Чи доцільне (можливе) прирівнювання зборів власників земельних часток (паїв) колишнього колективного сільськогосподарського підприємства до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства з усіма організаційними вимогами до таких зборів та наслідками їх недотримання?
  4. В порядку якого виду судочинства (цивільного чи господарського) підлягають розгляду судами спори власників земельних часток (паїв) колишнього колективного сільськогосподарського підприємства щодо визнання недійсними рішень їх загальних зборів, оформлених відповідним протоколом?

 

 

ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

  • Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV – ЦКУ;
  • Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV – ГКУ;
  • Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-ХІІ (редакція з 15.12.2017) – ГПКУ;
  • Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 № 2114-XII;
  • Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV;
  • Науково-практичний коментар Господарського кодексу України, за загальною редакцією К.В. Мамутова. Київ, «Юрінком інтер», 2004, 441 с.;
  • Васильєва В.А. Корпоративні правовідносини як вид суспільних відносин. Юридична Україна. 2003. № 10. С. 24–26;
  • Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.03. Харків, 2000. 364 с.;
  • Мічурін Є.О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (цивільно-правовий аспект): дис. … д-ра юрид. наук.: 12.00.03. Київ, 2008. 463 с.;
  • Пашутіна В. Ю. Зловживання корпоративними правами: цивільно-правовий аспект: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2014. 20 с.;
  • Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 № 13.
  • Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25.02.2016 № 4.
  • Корпоративні спори. Коментар судової практики. За загальною редакцією професора І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків, «Право», 2018.
  • Корпоративні спори. Правові позиції Верховного Суду. Коментарі науковців. За загальною редакцією професора І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків, «ЕКУС», 2019.

 

 

IІІ. Результати науково-правового дослідження

 

Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:

  1. Дослідження інституту корпоративних прав.
  2. Дослідження юрисдикції судів, які розглядають спори членів КСП про визнання недійсними рішень загальних зборів КСП.
  3. Дослідження законодавства щодо наявності корпоративних прав у власників земельних часток (паїв) колишнього КСП щодо такого КСП.
  4. Дослідження доцільності (можливості) прирівняти збори власників земельних часток (паїв) колишнього КСП до загальних зборів членів КСП з усіма організаційними вимогами до таких зборів.
  5. Аналіз законодавства для визначення судочинства (цивільного чи господарського) в порядку, якого здійснюється розгляд судами спорів власників земельних часток (паїв) колишнього КСП щодо визнання недійсним рішень їх загальних зборів, оформлених відповідним протоколом.

 

  1. Дослідження інституту корпоративного права

 

Частиною першою статті 167 ГКУ визначається, що корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації отримує право на частку в її статутному фонді (майні).

Комплекс корпоративних прав складний і включає такі їх види:

  • основні корпоративні права (притаманні учасникові будь-якої господарської організації) – визначаються ГКУ та загальними законами;
  • спеціальні, наявність яких пов’язується з участю в суб’єкті господарювання певної організаційно-правової форми або в господарській організації з певним видом виключної діяльності та закріплюється спеціальними законами;
  • локальні – передбачаються установчими документами конкретної господарської організації з урахуванням специфіки корпоративних відносин, що складаються між нею та її засновниками і учасниками.

Основні корпоративні права включають правомочності на участь суб’єкта цих прав в управлінні господарською організацією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі її ліквідації відповідно до закону. Прикладом спеціальних корпоративних прав може бути право учасника повного товариства на участь у безпосередньому веденні справ товариства.

Локальними корпоративними правами, зазвичай, є дистрибуції (переваги) що надаються учасникам господарської організації відповідно до її установчих та внутрішніх документів (право на отримання продукції/робіт/послуг даної організації за пільговими цінами; право на користування соціальною інфраструктурою господарської організації та ін.) (6, С. 203).

Слід зазначити, що в науковій спільноті існують відмінні погляди на трактування визначення «корпоративні права».

Так, В.А. Васильєва визначає корпоративні права як відносини між засновниками (учасниками) юридичної особи і самою юридичною особою в результаті реалізації ними засновницьких прав.

У свою чергу І.В. Спасибо-Фатєєва визначає корпоративне право як право власності на частку (паї) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи право на управління, отримання відповідної частини прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства (8, С. 152).

Також слід мати на увазі, що корпоративні права, визначення яких міститься в законодавстві, можна розглядати як об’єктивне право. Проте, в тому випадку, якщо корпоративне право належить конкретній особі, то це є суб’єктивне цивільне право. У зв’язку з цим Є.О. Мічурін висновує, що об’єктивне право регулює цивільні правовідносини, а суб’єктивне право залежно від цього регулювання надає особі певні можливості щодо здійснення цивільних прав (9, С. 24–25).

В.Ю. Пашутіна вважає, що корпоративні права є збірним поняттям, що охоплює сукупність суб’єктивних корпоративних прав учасника (акціонера) господарського товариства, а саме право на участь в управлінні товариством, право на отримання інформації, право на участь у розподілі прибутку товариства та одержання частини майна товариства у випадку його ліквідації й інші права, визначені установчими та локальними документами товариства і законом (10, С. 7).

Незважаючи на певні відмінності, науковці підтверджують встановлене законодавством визначення «корпоративних прав», а саме як сукупності прав, що включають: право на участь в управлінні господарською організацією, право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) та право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації, а також інші права, передбачені законом і статутом (установчими документами).

 

 

  1. Дослідження юрисдикції судів, які розглядають спори членів КСП про визнання недійсними рішень загальних зборів КСП

 

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб’єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа – учасник приватноправових відносин.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

При цьому, згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Слід зазначити, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 81 ЦК України визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої стаття 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Згідно із статтею 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження (частина перша статті 87 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

 

Щодо корпоративних відносин про, які зазначається в статті 20 ГПК України при визначенні підсудності, слід відмітити, що частиною третьою статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

В свою чергу частина перша статті 167 ГКУ крім згаданих в першому розділі прав, також зазначає, що такими правами володіє особа, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (частина перша статті 55 ГКУ).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 ГКУ суб’єктами господарювання є, зокрема, господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 56 ГКУ суб’єкт господарювання – господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Крім того, в частині першій статті 62 ГКУ підприємство визначається, як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та іншими законами.

Згідно із частиною першою статті 63 ГКУ залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);

спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами – суб’єктами співробітництва.

Відповідно до частини п’ятої статті 63 ГКУ корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Слід відмітити, що в частині першій статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначається колективне сільськогосподарське підприємство (надалі – КСП) як добровільне об’єднання громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

В частині першій статті 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» зазначається, що членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» самоврядування в підприємстві забезпечується на основі права членів підприємства брати участь у вирішенні всіх питань його діяльності, виборності та підзвітності виконавчо-розпорядчих органів, обов’язковості рішень, прийнятих більшістю, для всіх членів підприємства.

Вищим органом самоврядування у підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами підприємства керує правління. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом підприємства.

Загальні збори (збори уповноважених):

  • приймають статут підприємства, вносять до нього зміни та доповнення;
  • вирішують питання про обрання правління, його голови та ревізійної комісії підприємства;
  • приймають рішення про реорганізацію і ліквідацію підприємства, про його участь в акціонерних товариствах, корпораціях, асоціаціях, концернах та інших об’єднаннях;
  • вирішують інші важливі питання діяльності підприємства (стаття 23 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

 

Співставляючи вимоги ГПКУ, в частині розгляду господарськими судами справ що виникають з корпоративних відносин та вимоги, що визначають корпоративні права за ГКУ з вимогами Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», в частині визначення членства та самоврядування КСП, слід дійти висновку про те, що КСП відповідає вище згаданим вимогам, а тому спори членів КСП щодо визнання недійсними рішень загальних зборів є такими, що виникають з корпоративних відносин. У зв’язку із чим вони підсудні господарським судам, а тому не можуть розглядатись в порядку цивільного судочинства. При цьому слід зазначити, що КСП повинне бути працюючим, щоб у його члена наявним була сукупність правомочностей передбачених частиною першою статті 167 ГКУ.

 

Спори членів КСП щодо визнання недійсними рішень їх загальних зборів, оформлених протоколом, не можуть розглядатись судами в порядку цивільного судочинства.

 

  1. Дослідження законодавства щодо наявності корпоративних прав у власників земельних часток (паїв) колишнього КСП щодо такого КСП

 

Відповідно до частини першої статті 104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

Згідно із частиною п’ятою статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Із поставленого питання вбачається, що дослідженню повинен піддатись період, який настає після припинення (реорганізації, ліквідації) КСП, щодо існування корпоративних прав у членів цього КСП. Оскільки відсутня інформація про долю КСП, тому слід розглянути обидва випадки як реорганізацію, так і ліквідацію на факт існування корпоративних прав у членів КСП, які піддались цим процедурам.

 

Як визначається у абзаці першому частини першої статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду.

Підприємство може бути ліквідовано у разі визнання його банкрутом та на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до частини третьої статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» припинення підприємства проводиться призначеною загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства, судом або уповноваженим органом комісією з припинення підприємства (комісією з реорганізації, ліквідаційною комісією) або ліквідатором.

 

Ліквідація КСП.

 

Згідно із частиною першою статті 104 ЦКУ юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;

3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, – за позовом відповідного органу державної влади.

Як визначається статтею 33 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у разі припинення платоспроможного підприємства вимоги його кредиторів задовольняються у порядку черговості, встановленої ЦКУ.

У разі визнання підприємства банкрутом вимоги його кредиторів задовольняються у порядку черговості, встановленої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Після задоволення вимог кредиторів паї членів підприємства видаються їм натурою або грошима чи цінними паперами.

 

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі (частина друга та третя статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

 

Аналізуючи зазначені норми, слід дійти висновку про те, що після закінчення процедури ліквідації КСП, його члени отримують пай натурою, грішми або цінними паперами, що збігається з порядком виходу члена з КСП, а тому можна стверджувати про припинення корпоративних прав у члена КСП після ліквідації зазначеного підприємства.

 

Реорганізація КСП

 

Відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаного підприємства.

Згідно із частиною п’ятою статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у разі поділу підприємства до новостворених підприємств переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства.

Відповідно до частини шостої статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов’язки колишнього підприємства.

Підприємство може на добровільних засадах за рішенням загальних зборів перетворюватися в самостійні кооперативи, що створюються із госпрозрахункових підрозділів підприємства або окремих груп працівників. Вони наділяються правами розпоряджання продукцією та доходами, відкриття рахунку в банківських установах. До них переходять усі майнові права і обов’язки колишнього підприємства. Ці колективи можуть об’єднуватися в асоціації.

Як зазначається у частині сьомій статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у разі реорганізації підприємства паї його членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесене до складу пайового фонду підприємства на дату його реорганізації і передане на баланс правонаступникам.

 

Аналізуючи вище викладені норми, слід дійти висновку про те, що при реорганізації КСП, як і при ліквідації, відбувається припинення корпоративних прав щодо реорганізованого КСП, а паї його членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства.

Також варто відмітити, що у випадку, коли члени колишнього КСП не отримали та перебувають в очікуванні одержання паїв від правонаступників реорганізованого КСП, в такому випадку теж не приходиться стверджувати про наявність у таких членів корпоративних прав по відношенню до колишнього КСП, оскільки з вимог частини першої статті 167 ГКУ вбачається, що до корпоративних прав належить, зокрема, правомочність на отримання певної частки активів організації у разі ліквідації останньої відповідно до закону. В такому випадку відсутні підстави стверджувати, що після реорганізації КСП у його членів залишаються корпоративні права (в частині отримання активів підприємства).

 

Отже, власники земельних часток (паїв) колишнього КСП не залишаються носіями корпоративних прав щодо такого КСП.

 

  1. Дослідження доцільності (можливості) прирівняти збори власників земельних часток (паїв) колишнього КСП до загальних зборів членів КСП з усіма організаційними вимогами до таких зборів

 

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» КСП створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів.

Крім того, КСП самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об’єктами власності.

Право колективної власності здійснюють загальні збори членів КСП, збори уповноважених або створений ними орган управління КСП, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Право власності КСП охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів КСП або зборів уповноважених (частини перша – третя статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

 

Згідно із частиною першою статті 23 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» вищим органом самоврядування у КСП є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами підприємства керує правління. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом підприємства.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» загальні збори (збори уповноважених):

  • приймають статут підприємства, вносять до нього зміни та доповнення;
  • вирішують питання про обрання правління, його голови та ревізійної комісії підприємства;
  • приймають рішення про реорганізацію і ліквідацію підприємства, про його участь в акціонерних товариствах, корпораціях, асоціаціях, концернах та інших об’єднаннях;
  • вирішують інші важливі питання діяльності підприємства.

Згідно із статтею 24 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» демократичність самоврядування у підприємстві забезпечується додержанням закріпленої в його статуті системи організаційно-управлінських і процедурно-правових норм.

Крім того слід відмітити, що до повноважень загальних зборів КСП належить:

  • реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства (частина перша статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»);
  • припинення підприємства проводиться призначеною загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства, судом або уповноваженим органом комісією з припинення підприємства (комісією з реорганізації, ліквідаційною комісією) або ліквідатором (частина перша статті 32 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

 

Слід зазначити, що 5 червня 2003 року прийнято Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-IV. З Пояснювальної записки до зазначеного Закону вбачається, що метою прийняття Закону є спрощення моделі по проведенню робіт щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), що дозволить значно здешевити та прискорити їх виконання й забезпечить належну якість таких робіт. Нагальність питання виділення земельних часток (паїв) у натурі колишніми членами КСП виникла після того, як впродовж 2000 року практично всі КСП були реорганізовані в сільськогосподарські формування ринкового типу, які не є суб‘єктами права колективної власності на землю.

 

Так статтею 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

 

Відповідно до частин першої – п’ятої статті 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності – шляхом жеребкування.

Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.

Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель.

 

Згідно із статтею 10 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» для забезпечення гласності щодо виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) сільська, селищна, міська рада в межах своїх повноважень зобов’язані:

  • забезпечити розміщення в загальнодоступних місцях населених пунктів, у яких проживають власники земельних часток (паїв), оголошення про проведення зборів власників земельних часток (паїв) з питання розподілу земельних ділянок за два тижні до їх проведення. В оголошенні має міститися інформація про дату, місце і час проведення зборів власників земельних часток (паїв) та їх місце роботи, прізвище, номер службового телефону посадової особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв);
  • оприлюднити список осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), шляхом розміщення його в загальнодоступних місцях за 10 днів до початку проведення розподілу земельних ділянок.

 

Дещо детальніше унормовано порядок проведення зборів власників земельних часток (паїв) у Порядку організації робіт та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 (далі – Порядок).

Відповідно до пункту 6 Порядку розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації на зборах не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), які мають право на їх отримання у натурі, або їх представників згідно із списком, що додається до проекту.

Згідно з пунктом 7 Порядку збори веде сільський, селищний, міський голова (або уповноважена відповідною радою особа), який вносить на розгляд та затвердження кандидатуру секретаря зборів. У зборах беруть участь представники територіального органу Держгеокадастру та розробника документації із землеустрою, який розробляв проект. На збори можуть також запрошуватися депутати місцевих рад, представники засобів масової  інформації  та  об’єднань громадян.

Розподіл земельних ділянок може здійснюватися за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв) або їх представників такими методами:

  • за списком (складається в алфавітному або іншому порядку, визначеному рішенням зборів);
  • шляхом жеребкування – у разі відсутності згоди щодо розподілу за списком (пункт 8 Порядку).

Відповідно до пункту 9 Порядку результати розподілу оформляються протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв) або їх представниками, які взяли участь у розподілі, головуючим та секретарем зборів.

До протоколу додається:

  • список реєстрації власників земельних часток (паїв) або їх представників, які взяли участь у розподілі, із зазначенням номерів вибраних ними земельних ділянок згідно з проектом, засвідчених їх підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради;
  • схема розташування земельних ділянок згідно з проектом із зазначенням номерів земельних ділянок та номерів їх власників (за списком).

Секретар зборів у дводенний  строк  після закінчення зборів подає протокол зборів разом з додатками сільській,  селищній, міській раді.

Згідно з пунктами 10-11 Порядку сільська, селищна, міська рада у дводенний строк розміщує схему розташування земельних ділянок із зазначенням номерів земельних ділянок та номерів їх власників за списком у загальнодоступному місці у населеному пункті для ознайомлення з нею громадськості у 10-денний строк.

Сільська, селищна, міська рада протягом п’яти днів після ознайомлення громадськості з результатами розподілу вживає заходів до остаточного його погодження згідно з поданими заявами і затверджує протокол зборів з урахуванням внесених змін. Протокол є підставою  для  прийняття  рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв).

 

Слід зазначити, що Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначає лише загальні вимоги щодо загальних зборів членів КСП. Більш детальне врегулювання питань проведення загальних зборів членів КСП визначається у відповідному статуті КСП. Зокрема, не згадується у вказаному Законі про порядок повідомлення членів КСП щодо проведення загальних зборів. Тому для надання змістовних оцінок при порівнянні процедурних особливостей проведення загальних зборів членів КСП зі зборами власників земельних часток (паїв) колишнього КСП, можна лише при аналізі загальних зборів конкретного КСП, з урахуванням вимог зазначених в статуті вказаного КСП.

В свою чергу Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та Порядком організації робіт та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) досить детально визначено як порядок організації, так і проведення зборів власників земельних часток (паїв) колишнього КСП.

 

При цьому, навіть з наявних даних, можна дійти до висновку про недоцільність в порівнянні загальних зборів членів КСП із зборами власників земельних часток (паїв) колишнього КСП, оскільки вони відрізняються за своєю суттю та метою.

Так загальні збори КСП є вищим органом його самоврядування та призначені для вирішення усіх найважливіших питань діяльності КСП. В свою чергу на зборах власників земельних часток (паїв) колишнього КСП визначається лише спосіб в порядку якого відбуватиметься розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв).

Також не можливо ототожнити загальні збори членів КСП зі зборами власників земельних часток (паїв) колишнього КСП ще й через те, що під час проведення загальних зборів характерними принципами є добровільність та демократичність у прийнятті рішення. В свою чергу при проведенні зборів власників земельних часток (паїв) колишнього КСП вказані принципи не є основними.

Слід зазначити, що загальні збори членів КСП проводять його відповідні органи, а збори власників земельних часток (паїв) колишнього КСП проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою.

Фактично завданням загальних зборів членів КСП врегульовується діяльність відповідного КСП, а на зборах власників земельних часток (паїв) колишнього КСП відбувається виділення в натурі частки члену колишнього КСП.

 

Враховуючи викладене не доцільно прирівнювати збори власників земельних часток (паїв) колишнього колективного сільськогосподарського підприємства до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства.

 

 

 

  1. Аналіз законодавства для визначення судочинства (цивільного чи господарського) в порядку, якого здійснюється розгляд судами спорів власників земельних часток (паїв) колишнього КСП щодо визнання недійсним рішень їх загальних зборів, оформлених відповідним протоколом

 

Відповідно до статті 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.

Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

 

Як встановлювалось в попередніх розділах цього Висновку, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспорюваними чи невизнаними.

 

Слід відзначити, що у власників земельних часток (паїв) колишнього КСП, як вище досліджувалось, відсутні корпоративні права відносно такого КСП, а тому не має підстав стверджувати, що спори таких власників щодо визнання недійсними рішень зборів власників земельних часток (паїв) колишнього КСП підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

З преамбули Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» вбачається, що ним визначаються організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Фактично можна стверджувати, що вище вказаним законом визначається порядок, за яким майно з колективної власності КСП передається у приватну власність колишніх членів цього КСП, а не ухвалюються рішення щодо створення, управління, діяльності чи припинення КСП.

 

У зв’язку із зазначеним спори власників земельних часток (паїв) колишнього КСП щодо визнання недійсними рішень їх зборів, оформлених відповідним протоколом підлягають розгляду судами в порядку цивільного судочинства.

 

 

Враховуючи викладене слід дійти висновку, що:

 

  1. Спори членів КСП щодо визнання недійсними рішень їх загальних зборів, оформлених протоколом, не можуть розглядатись судами в порядку цивільного судочинства, якщо такі рішення стосуються виділення в натурі земельних ділянок відповідно до їх земельних часток (паїв).
  2. Власники земельних часток (паїв) колишнього КСП не залишаються автоматично носіями корпоративних прав щодо такого КСП. Проте вони можуть набути такого статусу у випадку їх вступу до такого КСП.
  3. Не доцільно прирівнювати збори власників земельних часток (паїв) колишнього колективного сільськогосподарського підприємства до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства.
  4. Спори власників земельних часток (паїв) колишнього КСП щодо визнання недійсними рішень їх зборів, оформлених відповідним протоколом, підлягають розгляду судами в порядку цивільного судочинства.

 

 

 

Член Науково-консультативної ради при ВС,

доктор філософії права (к.ю.н.), доцент

         

          Олександр ЄФІМОВ

      20 грудня 2021 року