Щодо факту отримання прибутку

Висновок науково-правової експертизи № ____

з питань можливості підтвердження протоколом про  затвердження та розподіл фінансових результатів спільної діяльності, складеним за результатами відповідного періоду та підписаним повноважними представниками учасників спільної діяльності, отримання такими учасниками грошових коштів в результаті розподілу прибутку за відповідний період

Цей висновок науково-правової експертизи підготовлено на підставі Законів України «Про судову експертизу» та «Про наукову та науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 № 51/95-ВР, наказу Міністерства освіти і науки України «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи» від 12.01.2004 № 12, та звернення адвоката Д. в інтересах приватного акціонерного товариства «Х» із замовленням про проведення науково-правової експертизи стосовно можливості встановлення обставин, які можуть підтверджуватися протоколом про затвердження та розподіл фінансових результатів спільної діяльності.

А саме, описано фактичні обставини: ПрАТ «Х» та ПАТ «У» уклали договір про спільну діяльність, за умовами якого прибуток та його розподіл визначаються Сторонами шляхом складання протоколів засідання комітету з управління спільною діяльністю. Такий протокол має наступні реквізити (містить наступну інформацію):

  1. Порядок денний, який включає питання про затвердження фінансових результатів спільної діяльності за відповідний. період та про розподіл прибутку по фінансових результатах спільної діяльності за відповідний період.
  2. Доповідачів по кожному з питань та суть доповіді.
  3. Рішення про затвердження фінансових результатів спільної діяльності за відповідний період та про розподіл прибутку по фінансових результатах спільної діяльності за відповідний період.
  4. Результати голосування.
  5. Підписи повноважних представників учасників спільної діяльності.

 

          У зверненні від 06.01.2021 адвокат Д. просить надати висновок науково-правової експертизи з наступних питань:

  1. Які саме обставини можуть підтверджуватися протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаними повноважними представниками учасників спільної діяльності?
  2. Чи може підтверджуватися протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаним повноважними представниками учасників спільної діяльності, отримання такими учасниками грошових коштів в результаті розподілу прибутку за відповідний період?

 

 

На підставі Наказу по експертній установі від __.__.2021 № __, проведення експертизи доручено експерту, доценту,  доктору філософії права, доценту кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, члену Науково-консультативної ради при Верховному Суді, експерту ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» Єфімову Олександру Миколайовичу.

 

Висновок складено для подання до суду та інших установ.

Експерт про кримінальну відповідальність згідно зі ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку попереджений.

 

_______________ О.М.Єфімов

 

Для підготовки висновку науково-правової експертизи

були надані копії таких документів:

 

  1. Копія договору про спільну діяльність від 05.03.2014 № _____.
  2. Копії протоколів засідання Комітету з управління спільною діяльністю № ___ від 24.11.2015, № ___ від 31.12.2015, № ___ від 31.03.2016, № ___ від 30.06.2016.

 

Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

  • Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV – ЦК України;
  • Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV – ГК України;
  • Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII – ГПК України;
  • Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV – Закон про бухоблік;
  • Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи: Наказ; Мінфін України від 30.12.2011 № 1873 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/v1873201-11.
  • Лист міністерства фінансів України від 02.02.2012 № 31-08410-07-10\2417 «Щодо обліку результатів спільної діяльності».
  • Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність: Роз’яснення; Вищий арбітражний суд від 28.04.1995 № 02-5/302 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/v_302800-95
  • Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку /Пер. з англ. О.Мілін, О.Ткач – К.: Основи, 1999. – 943 с.
  • Господарський процес: підручник. / Світличний О. П. – Вид. 2, перероб. і доп. – К.: НУБіП України, 2018. – 342 с
  • Загородній А., Сліпушко О., Вознюк Г., Словженко Т. Словник банківських термінів. Банківська справа: термінологічний словник. – К.: Вид-во «Аконії», 2000. – 608 с.
  • Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / Редкол.: … С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864с.
  • Сопко В. Бухгалтерський облік: навч. посібник. – 3-те вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 578 с.
  • Фінансова діяльність підприємства: підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.
  • Цивільне процесуальне правопідручник/ [І. С. Ярошенко, І. О. Ізарова, О. М. Єфімов та ін.]; за заг. ред. І. С. Ярошенко. – К.: КНЕУ, 2014.
  • Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). – Т.10: Кредитні та розрахункові зобов’язання. Договір комерційної концесії. Договір про спільну діяльність / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. – Серія «Коментарі та аналітика». – Х.: Право, 2015. – 496с.
  • Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). – Т.5: Право власності та інші речові права / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. – Серія «Коментарі та аналітика». – Х.: ФО-П Лисяк Л.С., 2011. – 624с.
  • Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. – У 2 ч./за заг. ред. Я.М.Шевченко. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – Ч.2 С. 235.

 

Результати науково-правового експертного дослідження

 

  1. Які саме обставини можуть підтверджуватися протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаними повноважними представниками учасників спільної діяльності?

 

Правове регулювання спільної діяльності, в тому числі щодо коштів, отриманих в ході її здійснення, а саме розподілу прибутку за фінансовими результатами за певний період, регулюється в тому числі главою 77 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 1134 ЦКУ внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

У частині 3 цієї статті вказується, що користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди – у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною 1 статті 356 ЦК України визначається, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У частині 1 статті 359 ЦК України зазначається, що плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини 1 статті 1139 ЦКУ прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Крім того, як зазначається у пункті 6.3 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995 № 02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням та виконанням договорів про сумісну діяльність» спільну (часткову) власність учасників договору про сумісну діяльність складають не тільки їх внески, але й майно, створене або придбане в результаті їх сумісної  діяльності. Правовий режим цих складових частин спільної власності однаковий, тобто учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися створеним або придбаним майном без згоди інших учасників договору.

З цього випливає, що з моменту внесення вкладу учасник спільної діяльності втрачає право без згоди іншого учасника самостійно розпоряджатись майном, що використовується для спільної діяльності та буде отримано за його наслідками, в тому числі прибутку від такої діяльності. Натомість таку згоду може бути отримано спеціальним правочином щодо затвердження протоколу про розмір та розподіл прибутку.

У прикладі відображення в бухгалтерському обліку окремих господарських операцій зі спільної діяльності, що міститься у Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи, вказується, що у випадку прийняття рішення про розподіл прибутку за результатами здійснення спільної діяльності він спочатку відображається на субрахунку 1832 «Приріст вартості чистих активів спільної діяльності» (рахунок 18 – Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи), тобто відображається як дебіторська заборгованість в обліку учасника спільної діяльності. У тлумаченні поняття дебіторська заборгованість, у першу чергу, необхідно орієнтуватися на положення національних стандартів бухгалтерського обліку.

Основними нормативно-правовими документами, які регламентують відображення дебіторської заборгованості в бухгалтерському обліку є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість» та № 13 «Фінансові інструменти». Однак, сутність дебіторської заборгованості тлумачиться у цих стандартах неоднозначно.

Так у П(С)БО № 10 «Дебіторська заборгованість» дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованостей дебіторів підприємству на певну дату. Також науковці виокремлюють її як: частину оборотного капіталу підприємства, компанії; сума, яку заборгували підприємству, організації, компанії інші юридичні особи і компанії, а також громадяни, що є їх боржниками за поставку товарів, виконання робіт, надання послуг тощо.

О.Мілін, О.Ткач дебіторською заборгованістю називають всі вимоги підприємства до інших юридичних чи фізичних осіб щодо грошей, товарів чи послуг. А.Загородній, О.Сліпушко, Г.Вознюк, Т.Словженко визначають її як суму заборгованостей підприємству (організації) від юридичних або фізичних осіб (дебіторів), яка виникає внаслідок господарських стосунків між ними.

В.Сопко називає дебіторською заборгованістю суму боргових вимог, які утворилися у різних юридичних та фізичних осіб перед підприємством у процесі господарської діяльності. О.Бандурка розкриває категорію дебіторської заборгованості як суми боргів на користь підприємства від юридичних або фізичних осіб у результаті господарських взаємовідносин. Як вказує науковець М.Чорнобривець, у сфері горизонтальних відносин з партнерами і контрагентами дебіторська заборгованість утворюється у межах виконання договірних зобов’язань, в яких дане підприємство виступає в якості особи-кредитора, що володіє майновим правом вимоги до іншої сторони зобов’язання – боржника (дебітора).

Також, відповідно до П(С)БО, обов’язковим є поділ дебіторської заборгованості на поточну та довгострокову, який залежить від нормального операційного циклу і строку погашення заборгованості.

Довгострокова дебіторська заборгованість, згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку, визначається як сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Тобто протокол про затвердження результатів фінансової діяльності, враховуючи інформацію (реквізити), що міститься у запиті та копіях протоколів, наданих на проведення експертизи, свідчить про виникнення дебіторської заборгованості в учасників спільної діяльності та про право на фактичне отримання коштів, визначених рішенням, відображеним в протоколі.

Це фактично право отримати активи (а саме грошові кошти), здобуті простим товариством в результаті спільної діяльності. Протокол за загальним правилом містить певні реквізити, інформацію про господарську операцію, а саме затвердження результату діяльності та розподіл прибутку. Отже наведеним у запиті протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаним повноважними представниками учасників спільної діяльності підтверджується, що в результаті спільної діяльності за відповідний період отримано певний прибуток у певному розмірі. А також відображено рішення про розподіл прибутку. Відображення в балансі підприємства доходу від спільної діяльності не обов’язково свідчить про отримані грошові кошти.

Також як зазначено у Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи, лише у випадку фактичного «отримання частини розподіленого прибутку спільної діяльності», фактично отримані кошти будуть відображіен на відповідному рахунку – рахунок 31 «Рахунки в банках». Грошові кошти саме на рахунках у банку уже будуть виступати категорією активною, яка вказуватиме на зміну певного майнового стану підприємства. Тобто лише після фактичного отримання і його документального підтвердження грошові кошти відображатимуться в активах підприємства і будуть визнані майном.

На підтвердження цього варто також зазначити, що у рамках схожого правового інституту виплати дивідендів рішення загальних зборів буде лише підставою для фактичної виплати прибутку у вигляді дивідендів.

 

У теорії процесуального права об’єктами доказування визнаються обставини, що підлягають встановленню для вирішення справи або здійснення окремої процесуальної дії. Об’єкт доказування у справі загалом визнається предметом доказування.

Відповідно до ст.76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Центральним елементом структури цивільного процесуального доказування є мета доказування.

Метою доказування є всебічне, повне та об’єктивне з’ясування дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів відповідно до істини юридичних фактів, з якими закон пов’язує виникнення, зміну і припинення спірних правовідносин між сторонами, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під предметом доказування розуміється коло юридичних фак­тів, від встановлення яких залежить вирішення справи по суті, зокрема факти обґрунтування позову і заперечень проти нього.

Відповідно до частини 1 статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

М. Треушніков зазначає, що належність доказів – це наявність об’єктивного логічного зв’язку між змістом судових доказів (відомостями, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, котрі є об’єктом судового пізнання. Т.В.Сахнова вважає, що належність доказів – це одна з ознак доказів, яка розкриває об’єктивний зв’язок інформації з обставинами, що підлягають встановленню. Дещо схожі міркування висловила Т.В.Руда, яка вважає, що належність доказу визначає його об’єктивну можливість підтвердити обставину, що має значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.1 Закону про бухоблік первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію. При цьому господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Згідно зі ст.9 Закону про бухоблік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:

  • назву документа (форми);
  • дату складання;
  • назву підприємства, від імені якого складено документ;
  • зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
  • посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
  • особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Права і обов’язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Таким чином у первинних документах з процесуальної точки зору має міститися інформація про зміст та обсяг господарської операції. Тобто обставина, доказом якої є первинний документ, – це господарська операція, внаслідок якої виникає зміна в структурі активів та зобов’язань.

У наданих на експертизу протоколах зазначено рішення учасників спільної діяльності, яким затверджено розмір отриманого прибутку, та його розподіл між учасниками спільної діяльності. Зміна в структурі активів та зобов’язань, викликана такою господарською операцією полягає у відображені за дебетом рахунку 1832 активу у формі дебіторської заборгованості, а не активу у вигляді грошових коштів.

С.В.Васильєв додає, що при визначенні предмета доказування суд не зв’язаний юридичними фактами, зазначеними сторонами. Тому якщо сторони для обґрунтування своїх вимог та заперечень посилаються на факти, які не мають значення для справи, що розглядаються, суд не включає їх до предмета доказування.

В юридичній літературі розповсюдженою є думка про те, що вирішення питання про належність доказів передбачає дослідження двох моментів. По-перше, необхідно визначити, чи входить факт, для встановлення якого залучається даний доказ, до складу предмета доказування або до числа інших фактів, необхідних для правильного вирішення справи. По-друге, чи здатний доказ з урахуванням його змісту цей факт встановлювати. Тобто, чи є зв’язок між доказом і фактом, який підлягає встановленню.

 

Відповідно до ч.1 ст.95 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Науковці вказують, що письмові докази підтверджують обставини, які відносяться до предмету доказування сутнісним змістом, що відрізняє їх від речових доказів, які встановлюють суттєві для справи обставини своїми якостями або ознаками.

Як вказує І.С.Ярошенко, належність доказу до справи (предмету доказування) можна перевірити за допомогою правила: якщо доказ підтверджує певну юридичну обставину, то ця обставина має бути зазначена у позовній заяві або у запереченнях до позову.

Як було зазначено, протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаним повноважними представниками учасників спільної діяльності, може бути підтверджено виникнення дебіторської заборгованості в учасників спільної діяльності та про право на фактичне отримання коштів, визначених таким протоколом.

Натомість факт отримання учасниками грошових коштів в результаті розподілу прибутку за відповідний період потребує окремих належних доказів підтвердження господарської операції зарахування цих коштів на рахунок учасника спільної діяльності, тобто підтвердження того, що учасник спільної діяльності скористався своїм правом і отримав розподілений прибуток.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв’язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, якщо сторони у справі, що розглядається господарським судом, визнають обставину, яка відображена у наданих на експертизу протоколах, а саме визнають факт затвердження розміру прибутку та факт прийняття рішення про його розподіл, то така обставина не підлягає доказуванню, а тому не відноситься до предмета доказування. За таких обставин протоколи, надані на експертизу не вважаються належними доказами, оскільки зазначені в них обставини не належать до предмета доказування.

 

Таким чином, протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаними повноважними представниками учасників спільної діяльності, у якому відображено рішення про затвердження розміру прибутку та рішення про його розподіл, підтверджується обставина наміру сторін виплатити кошти внаслідок розподілу прибутку.

 

 

  1. Чи може підтверджуватися протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаним повноважними представниками учасників спільної діяльності, отримання такими учасниками грошових коштів в результаті розподілу прибутку за відповідний період?

 

Для відповіді на це запитання потрібно встановити взаємозв’язок між протоколом затвердження фінансового результату та розподілу прибутку, як письмовим доказом, та обставини виплати грошових коштів у результаті розподілу прибутку.

Як було досліджено у першій частині цього Висновку, наданими на експертизу протоколами підтверджується саме намір учасників спільної діяльності здійснити виплату грошових коштів внаслідок затвердження та розподілу прибутку за відповідний період. Якщо обставиною, щодо якої виник спір між учасниками спільної діяльності, є здійснення фактичної виплати грошових коштів, як наслідок розподілу прибутку, то надані на експертизу протоколи не можуть ані підтверджувати, ані спростовувати обставину виплати грошових коштів.

Відповідно до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи визнання учасниками спільної діяльності доходу від такої спільної діяльності та фактичне отримання частини розподіленого прибутку – це дві окремих господарських операції.

 

Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків
Дебет Кредит Сума
Визнано дохід на частку прибутку СД (42000 * 0,4) 1832 «Приріст вартості чистих активів спільної діяльності» 722 «Дохід від спільної діяльності» 16800
Отримано частину розподіленого прибутку СД 31 «Рахунки в банках» 1832 «Приріст вартості чистих активів спільної діяльності» 2800

 

Перша господарська операції підтверджується первинним документом, яким затверджено рішення учасників визнати та розподілити прибуток від спільної діяльності. А друга господарська операція підтверджується відповідними первинними документами про рух грошових коштів (платіжне доручення, виписка банку, касовий ордер та ін…).

Надані на експертизу протоколи, як було досліджено вище, є первинними документами, що підтверджують першу господарську операцію. Ними не може бути підтверджена обставина отримання грошових коштів внаслідок розподілу прибутку учасниками спільної діяльності.

Факт отримання учасниками спільної діяльності грошових коштів в результаті розподілу прибутку за відповідний період потребує окремих доказів підтвердження господарської операції зарахування цих коштів на рахунок учасника спільної діяльності, тобто підтвердження того, що учасник спільної діяльності скористався своїм правом і отримав розподілений прибуток.

 

Висновок:

  1. Протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаним повноважними представниками учасників спільної діяльності, у якому відображено рішення про затвердження розміру прибутку та рішення про його розподіл, підтверджується обставина узгодження наміру сторін виплатити грошові кошти внаслідок розподілу прибутку.
  2. Протоколом, складеним за результатами відповідного періоду та підписаним повноважними представниками учасників спільної діяльності, у якому відображено рішення про затвердження розміру прибутку та рішення про його розподіл, не може підтверджуватися обставина отримання такими учасниками грошових коштів в результаті розподілу прибутку за відповідний період.

 

Додатки:

  1. Копія Диплома кандидата юридичних наук ДК № 034635.
  2. Копія Атестата доцента ДЦ № 046372.

 

 

Доцент, доктор філософії права, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді     

 

 

 

О.М. Єфімов