Відповідно до п.291.2. ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що передбачає заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1. статті 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Сплата єдиного податку звільняє від сплати:

• податку на прибуток підприємств, крім певних випадків;
• податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої – четвертої групи (фізичної особи) та оподатковані ЄП;
• податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім ПДВ, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку 3%;
• податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;
• рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.

Звісно, нюансів, пов’язаних зі звільненням платника ЄП від сплати зазначених податків, немало, та сьогодні присвятимо нашу увагу земельному податку і нюансам звільнення платника ЄП від нього.

Як вже було вказано, платник ЄП першої – третьої груп звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за земельні ділянки, що використовуються ним для провадження господарської діяльності. Виняток з цього звільнення складає діяльність з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування.

Тож чітке розуміння та усвідомлення вказаного винятку вартує сумі земельного податку, а саме пільги з його сплати. Для того, щоб скористатися зазначеною пільгою потрібно усього лише не надавати земельну ділянку або нерухомість, розташовану на ній в оренду (найм), позичку, інше користування. Про види користування земельною ділянкою йтиметься далі.

А поки що розглядом такий приклад: єдинник 3 групи вносить до статутного капіталу іншого підприємства свою нерухомість або її частину. Земельна ділянка під такою нерухомістю перебуває у власності або постійному користуванні єдинника. Виникає питання чи втрачає він при цьому звільнення від декларування та сплати земельного податку?

Відповідно до пп.14.1.72. ст.14 ПКУ земельний податок – це обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Дві категорії осіб визнаються в ПКУ платниками цього податку: власники і постійні користувачі.

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст.92 Земельного кодексу України). ЗКУ встановлює вичерпний перелік осіб, які можуть володіти та користуватися земельними ділянками на праві постійного користування.

Власниками земельних ділянок визнаються особи, які відповідно мають право власності на такі земельні ділянки. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 Цивільного кодексу України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦКУ). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦКУ).

Враховуючи, що саме власникові належить право користування, слід зазначити, що саме власник земельної ділянки вправі розпоряджатися цим правом, тобто передавати право користування іншим особам. В загальному розумінні права землекористувачів перелічені в ст.95 ЗКУ, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

повний текст тут: https://gazeta.vobu.ua/archives/48594