Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 43 (1030), 22 жовтяня 2012 року, стор.74

Запитання: Підприємство на протязі 2011 року страхувало фінансові ризики. Наприкінці того ж року страхова компанія оголосила себе банкрутом. Чи повинно підприємство зменшувати податкові витрати на суму сплачених страхових внесків і донараховувати собі податок на прибуток?

Відповідь: Оголосити когось банкрутом може лише суд у процедурі банкрутства. Що ж стосується страхової компанії, яка оголошує себе банкрутом, то тут скоріше за все йдеться або про оголошення страхової компанії про її неможливість здійснювати оплати, або ж навіть про її звернення до суду із заявою про визнання банкрутом, або про звернення до суду одного з її кредиторів з тією ж заявою, якщо дотримані відповідні умови, які свідчать про неплатоспроможність страхової компанії.

Так відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 30.06.1999 р. № 784-XIV (далі – Закон про банкрутство) банкрутство це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Відповідно до ст.22 Закону про банкрутство у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, строк якої не може перевищувати дванадцяти місяців. Згідно із ст.23 цього ж Закону з дня прийняття господарським судом вказаної постанови вважається таким, що настав строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, до повноважень якого з дня його призначення віднесено у тому числі й реалізацію майна банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів. Відповідно до ч.2 ст.32 Закону про банкрутство якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому ст.31 Закону про банкрутство, згідно з ч.6 якої вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Таким чином, до вказаного моменту судової процедури у справі про банкрутство страхової компанії її зобов’язання щодо виплати страхового покриття вважається існуючим. Навіть якщо страхова компанія знаходиться у процедурі банкрутства, це ніяк не звільняє її від виконання свого зобов’язання за страховим договором.

Оголошення страховою компанією себе банкрутом ніяким чином не впливає на її обов’язок виплатити суму страхового покриття у разі настання страхового випадку, так як відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язанням. І лише у разі ліквідації страхової компанії, як юридичної особи, згідно із ст.609 ЦКУ її зобов’язання припиняється, крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої страхової компанії покладається на іншу юридичну особу.

Таким чином, оголошення страхової компанії банкрутом, звернення до господарського суду самою компанією чи її кредитором із заявою про визнання страхової компанії банкрутом ніяким чином не впливає на існування її обов’язку здійснити страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. Такий обов’язок страховика продовжує існувати аж до винесення судом ухвали про ліквідацію страхової компанії у зв’язку з недостатністю майна для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до пп.140.1.6. ст.140 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) будь-які витрати із страхування певних ризиків, включаючи фінансові ризики платника податку, пов’язані із провадженням ним господарської діяльності, збільшують податкові витрати такого платника. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку – страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Отже, якщо в результаті процедури банкрутства страхувальник поніс відповідні витрати, то він вправі збільшити свої податкові витрати на ці суми. У разі настання страхового випадку, така особа має право збільшити свої витрати на суму понесених збитків, а на суми страхового відшкодування у фактично отриманому розмірі така особа збільшує свій оподатковуваний дохід. Отримати ж від страхової компанії страхувальник може як повну суму страхового відшкодування, так і її частину в залежності від того, чи вистачить ліквідаційної маси страхової компанії – банкрута для такого відшкодування.

Обов’язку ж зменшувати податкові витрати на суму сплачених страхових внесків і донараховувати собі податок на прибуток особа, яка застрахувала свої ризики в страховій компанії, стосовно якої порушено справу про банкрутство, чинне законодавство не містить.