НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо наслідків недійсності правочину з урахуванням норм статті 216 ЦК України
(справа №372/2920/21 (61-2403св23))
І. Зміст запиту від 04.08.2023 № №372/2920/21 (61-2403св23)
Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду №1 від 02.02.2018, щодо наслідків недійсності правочину з урахуванням норм статті 216 ЦК України поставлені наступні запитання:
- Чи можуть сторони правочину з урахуванням норм статті 216 ЦК України на власний розсуд передбачити наслідки його недійсності, зокрема штраф?
- Який правовий статус набуває пункт правочину, що передбачає на майбутнє наслідки та зобов’язання сторін у разі визнання правочину недійсним в цілому?
ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:
- Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV;
- Лідовець Р.А. Недійсність змішаних договорів // Наукові записки. Серія “Право”. – Острог, 2004. – Вип. 5. – С. 199 – 203.
- Суха Ю.С. Змішані договори як підстави виникнення цивільних відносин у сфері професійного спорту / Ю.С. Суха // Правове життя сучасної України : матеріали Міжнародної наукової конференції професорсько-викладацького складу, присвяченої 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права (20–21 квіт. 2012 р.). – О., 2012. – Т. 3. – С. 108–109
- Іоффе О. С. Зобов’язальне право. – М: Юрид. літ., 1975. С. 357
- Красько І. Змішаний договір. Умови дійсності та недійсності//Підприємство, господарство і право. 1998 – № 5. С. – 30
- Пономарьова Т. Особливості визначення моменту виникнення договірних зобов’язань у цивільному праві//Підприємництво, господарство і право. 2017-№1. С.-41
IІІ. Результати науково-правового дослідження
Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:
- Дослідження питання недійсності правочинів
- Дослідження питання змішаних договорів та питання визнання їх частин недійсними
Дослідження питання недійсності правочинів
Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі ЦК України)[1] правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Для того, щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен задовольняти ряд умов. Ці умови дійсності правочину зазначені в статті 203 ЦКУ.
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Незалежно від вини кожної сторони в правочині основний наслідок недійсності правочину, який був виконаний сторонами, полягає в тому, що сторони повертаються у первісне становище, яке існувало до моменту укладення правочину, що отримало назву – двостороння реституція, тобто виникає обов’язок для сторін повернути одна одній усе виконане за недійсним правочином. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а не на час укладення правочину (ст.216 ЦК України).
Отже, загальним наслідком недійсності правочину є двостороння реституція.
Як зазначає Лідовець Л.О., ще одним моментом, який слід враховувати при застосуванні правил про недійсність правочинів, зокрема до змішаних договорів, є ст. 217 ЦК України, яка вказує, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частини змішаного договору, що є елементами різних договорів очевидно належать до істотних умов і тому, на наш погляд, не можна припускати, що договір був би укладений і без включення до нього однієї з цих частин. Отже, наведена норма в більшості випадків не може бути застосована до змішаного договору. Якщо в такому договорі визнається недійсним якийсь з його елементів, який належить до істотних умов, то, на наш погляд, недійсним повинен визнаватись договір в цілому. Хоча це звичайно не виключає можливості застосування ст. 217 ЦК України до такого договору тоді, коли недійсною визнається частина договору, яка не відноситься до одного з його елементів, і якщо дійсно можна припустити, що він був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. [2, с. 199]
Дослідження питання змішаних договорів та питання їх недійсності
Відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Слушна думка у Є.В. Татарської, яка вважає, що елементами змішаного договору є комплекси, або сукупності прав та обов’язків сторін, виокремленні законодавцем як предмети тих чи інших договорів, у поєднанні зі значеннями системної ознаки, притаманними конкретним договорам. Уявляється правильним погодитися також з думкою дослідників, які вважають, що елементи змішаного договору можуть мати різногалузеву належність договірних типів, які поєднуються у змішаному договорі [3, с. 108].
В свою чергу на думку Іоффе О.С., якщо ж укладений договір опосередковує два або декілька видів різнорідних відносин і об’єднує умови, об’єктивно необхідні для формування зобов’язання різних типів, він стає змішаним договором. Якщо укладено змішаний договір, його юридичне нормування забезпечується правилами, що відносяться до кожного із об’єднаних договірних типів. При укладенні договору з нестандартними умовами, або з відступами від традиційних конструкцій, але такого, що охоплюється одним із закріплених в законі договірних типів, він буде підпорядкований правилам про договір даного типу [4, с. 357].
Важливою у дослідженні нашого питання є ідея Красько І. змішаний договір являється – інструмент інтеграції, який ліквідує необхідність розроблення правового регулювання шляхом укладення декількох договорів для досягнення кінцевої мети [5, с. 30].
Тому договір, що передбачає наслідки визнання його недійсним включає в себе два правочини. У цьому випадку перший правочин регулює відносини між конрагентами, які визнаються недійсними, в свою чергу другий правочин регулює відносини, які виникають у випадку визнання першого договору недійсним.
Тому другий договір можна вважати таким, що було укладено з відкладальною умовою.
Згідно зі ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). У разі включення до тексту договору умов про врегулювання відносин у разі визнання недійсним договору, логічно вважати такий правочин змішаним. Один регулює правовідносини, що виникають у зв’язку з укладенням договору, який може бути визнаний недійсним, а інший є договором, який регулює правовідносини, що виникають у разі визнання першого договору недійсними. Саме ж визнання договору недійсним слід вважати відкладальною умовою, яка відповідає критеріям, зазначеним у ч.1. ст.212 ЦК України, тобто є такою, щодо якої невідомо настане вона чи ні, та права і обов’язки виникають саме з її настанням.
Як зазначає Пономарьова Т. договори з відкладальною умовою або так звані «каскадні договори» – це такі, коли кожен наступний вступає в дію після закінчення дії іншого договору між тими самими сторонами, стосовно того ж предмету і на аналогічних умовах [6, с.41]. Науковець підтверджує нашу думку про те, що у випадку настання певної обставини для одного правочину у договорі, активується виконання наступного правочину.
Наслідки недійсності у цьому випадку стосуються лише першого елементу (договору) змішаного договору, оскільки, по-перше, відповідно до ст.217 ЦК України недійсність частини правочину не тягне за собою недійсність усього правочину. По-друге, згідно зі ст. 212 ЦК України правочини, укладені з відкладальною або скасувальною умовою набувають чинності з моменту настання відповідної умови у випадку, коли правочин є змішаним, тобто містить у собі декілька правочинів, один з яких є правочином з відкладальною умовою, визнання договору недійсним у певній частині якраз і може стати підставою для набрання чинності такого правочину.
Враховуючи викладене, слід дійти до висновку про те, що:
- Сторони можуть передбачити такі наслідки, як штраф, але в окремому договорі, укладеному з відкладальною умовою відповідно до ст. 212 ЦК України, навіть якщо він об’єднаний з першим правочином у змішаному договорі.
- Умова договору, що передбачає на майбутнє наслідки та зобов’язання сторін у разі визнання договору недійсним в цілому можна охарактеризувати, як окремий договір, укладений з відкладальною умовою, включений в змішаний договір. Відкладальною умовою в цьому разі є визнання першого договору недійсним.
Член Науково-консультативної ради при ВС,
доктор філософії права (к.ю.н.), доцент
Єфімов О. М.
16 грудня 2023 року