НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо питання забезпечення виконання натурального зобов’язання іпотекою
(справа № 206/1537/22)
І. Зміст запиту від 07.05.2024 № 206/1537/22
Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду №1 від 02.02.2018, щодо питання забезпечення виконання натурального зобов’язання іпотекою поставлені наступні запитання:
- Чи може іпотека забезпечувати виконання натурального зобов’язання?
- Чи може кредитор у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки, у разі якщо іпотека забезпечує виконання натурального зобов’язання?
ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:
- Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV;
- Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV;
- Майданик Н.Р. Юридична природа натуральних зобов’язань у цивільному праві України. Національний юридичний журнал: теорія і практика. 2014. С.115-119;
- Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. Под ред. Томсинова В.А. 2003. 324 с.;
- Гуйван П. Д. Позовна давність. – Х., Право, 2012 – с. 176.
IІІ. Результати науково-правового дослідження
Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:
- Дослідження правової природи натуральних зобов’язань та способів їх захисту.
Дослідження правової природи натуральних зобов’язань та способів їх захисту
Насамперед варто зауважити, що основною відмінністю натуральних зобов’язань, від інших цивільних зобов’язань, є відсутність застосування судового захисту і визнання правових наслідків добровільно виконаного зобов’язання. Водночас натуральні зобов’язання не позбавлені наявності негативних та позитивних ознак зобов’язання: їх виконання/невиконання тягне за собою юридичні наслідки (позитивна ознака); щодо них не може бути подано позову про їх виконання (негативна ознака).
На думку Майданик Н.Р. «натуральним зобовʼязанням притаманні не всі, але більшість властивих цивільним зобовʼязанням ознак (на етапі і за умови добровільного виконання), що дає підстави розглядати натуральні зобовʼязання як юридично незавершені зобовʼязання, які займають місце в системі цивільних правовідносин» [3, c.116].
З аналізу положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі – ЦК України) [1] можна зробити висновок, що натуральні зобов’язання можуть слугувати підставою для заміни його іншим зобов’язанням (новації) або для визнання свого боргу з боку боржника, що дозволяє кредитору набути права позову за зобов’язанням, яке виникло поруч зі старим зобов’язанням, або замінило його. Окрім того, виконання натурального зобов’язання може бути забезпечене як заставою, так і наданням поруки. Проте, такі наслідки не є універсальними для всіх натуральних зобов’язань. Зокрема, на думку Грімм Д.Д., не завжди допустимим є пред’явлення натурального зобов’язання до зарахування [4].
Однак, варто наголосити, що по суті примусове виконання зобов’язання у судовому порядку – може характеризувати будь-які зобов’язальні правовідносини. Адже принцип свободи договору, закріплений у ст. 3, 6 та ст. 627 ЦК України як одна з засад цивільного законодавства, передбачає можливість особи обирати як контрагентів та умови договору, так і способи захисту виконання зобов’язання, передбаченого у такому договорі.
Втілення принципу свободи договору яскраво прослідковується у ст.36 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV [2], яка закріплює, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Тобто під час виникнення (створення) зобов’язання особа сама вирішує, до якого способу захисту вона хоче звернутися в майбутньому: до юрисдикційного або ж неюрисдикційного. Водночас рішення особи скористатися неюрисдикційним способом захисту не позбавляє її права звернутися до суду для вирішення спірних правовідносин. Однак у такому випадку особа має усвідомлювати наявність ризику, пов’язаного з пропуском позовної давності, внаслідок обрання позасудового способу захисту.
Іншими словами не закон позбавляє боржника на застосування позовної давності, а він сам обирає таку модель правовідносин, яка унеможливлює застосуванням ним позовної давності. Тобто ще при укладенні договору іпотеки, в якому узгоджується умова щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки, боржник обирає такий вид правовідносин, коли він не зможе реалізувати своє право заявити про застосування позовної давності. Зазвичай, такий вибір має наслідком включення в договір інших, більш сприятливих для боржника умов договору.
До того ж і кредитор, який обирає позасудовий спосіб звернення стягнення, приймає ризик, пов’язаний зі спливом позовної давності. Наприклад, у разі, якщо виконавчий напис нотаріуса буде визнаний таким, що не підлягає виконанню, і кредитор змушений звертатися до суду з позовом вже поза позовною давністю.
На думку Гуйван П.Д. [5], позовна давність закінчується, коли спливає календарний строк, встановлений законом для пред’явлення позовних вимог. Охоронно-правова вимога, заявлена поза межами цього періоду, також може бути реалізована, у тому числі й шляхом застосування юрисдикційним органом державного примусу. Але у вказаних ситуаціях судовий захист відбудеться вже після того, як позовна давність закінчилася. Отже, в усіх без винятку випадках закінченню давності сприяє пасивна поведінка носія охоронного права упродовж визначеного строку – непред’явлення позову. Натомість активні дії управленої особи, матеріальне право якої порушене, вчинені протягом давнісного строку, як правило, спричиняють припинення позовної давності.
Припиненням її перебігу обов’язково є таке явище, коли час існування матеріального права на позов припиняється достроково шляхом його реалізації. Навіть коли позов пред’явлено в останній день строку, йдеться також про дострокове припинення давнісного перебігу (до закінчення номінально встановленого строку). Така ознака, як дострокове припинення матеріального права у зв’язку з його вичерпаністю і неможливістю повторної реалізації притаманна будь-якому присічному строку, зокрема й позовній давності, яка за своєю сутністю та змістом є охоронно-правовим строком присічного характеру.
Також, принагідно зазначити, що сплив позовної давності не є процесуальною перешкодою для прийняття і розгляду позовної заяви судом, тому заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність є диспозитивною в застосуванні, а не імперативною. Саме на учасника справи заінтересованого у поновлені пропущеного процесуального строку покладається обов’язок з доведення поважності причин пропуску такого строку.
Але обрання позасудового врегулювання натурального зобов’язання шляхом забезпечення його виконання іпотекою не може бути визнано поважною причиною пропуску позовної давності, адже використання позасудового порядку завжди тягне за собою ризик втрати права на задоволення позову з причини пропуску позовної давності.
З огляду на це, кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права, має усвідомлювати й наслідки такого порушення.
Тож, можна зробити висновок, що позовна давність та забезпечення іпотекою виконання натурального зобов’язання не перетинаються в площині перебігу позовної давності, що, зі свого боку, не виключає можливість кредитора у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки, яка виступає способом забезпечення виконання натурального зобов’язання.
Враховуючи викладене, слід дійти до висновку про те, що:
1-2. Принцип свободи договору передбачає можливість особи обирати як контрагентів та умови договору, так і способи захисту виконання зобов’язання, передбаченого у такому договорі. Сторони на власний ризик можуть узгодити забезпечення виконання натурального зобов’язання іпотекою, – що дозволяє кредитору у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки – як вирішення спору у позасудовому порядку, що не суперечитиме позитивним (добровільний платіж як належне виконання, що не може бути повернений назад) та негативним (відсутності можливості звернення позову про виконання) ознакам такого зобов’язання.
Член Науково-консультативної ради при ВС,
доктор філософії права (к.ю.н.), доцент
Єфімов О. М.
24 травня 2024 року