Часткове відступлення права вимоги, монетарна заборгованість та інше

EXPERTUS. Головбух

Питання: Компанія резидент України (Компанія А) отримала попередню оплату від покупця нерезидента (Данія). Валюта – данські крони. Послуги не було надано. Компанія – нерезидент збанкрутувала. Борг української компанії було викуплено її кінцевим бенефіціаром – фізичною особою – нерезидентом (Данія), яка має в Україні посвідку на тимчасове проживання, податкове резидентство в Україні.

Фізична особа вимагає повернути частину передплати у грошовій формі, а частину – у вигляді наданих послуг.

Питання: Чи потрібно перекваліфікувати борг із немонетарної статті в монетарну і розраховувати курсові різниці?

Чи можна такій фізичній особі виплатити частину боргу у гривні?

У фізичної особи також є борг у гривні перед цією ж компанією.

Чи можна здійснити взаємозалік цих заборгованостей? Який курс крони використовувати?

Відповідь: Фізична особа – нерезидент, яка «викупила» у юридичної особи – нерезидента борг юридичної особи – резидента (Компанії А), насправді викупила не грошове зобов’язання, а право вимоги послуг, тобто борг у вигляді зобов’язання надати послуги. Тож, фізична особа внаслідок заміни сторони в договорі про надання послуг отримала право вимагати надання цих послуг. Така фізична особа отримала борг у формі ненаданих послуг.

Чинним законодавством не заборонено розірвання договору в частині. Тобто новий кредитор – замовник послуг вправі відмовитися від частини послуг та вимагати повернення йому попередньої оплати у цій частині, а в іншій – вимагати надання таких послуг. Особливо, якщо боржник не заперечує. Для цього необхідно укласти додаткову угоду до договору про надання послуг, в якій зазначити, що замовник відмовляється від надання йому послуг у певній частині, а виконавець – зобов’язується повернути такому замовнику відповідну суму коштів, сплачених як оплата вказаної частини послуг.

У результаті маємо ситуацію, коли виконавець (надавач послуг – Компанія А) залишається зобов’язаним щодо частини ненаданих ще послуг, та зобов’язаним щодо повернення частини грошових коштів.

 

Відповідно до п.4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.2000 за № 515/4736, монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. А немонетарні статті – статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Тож в результаті часткової відмови від послуг у Компанії А виникає заборгованість як зобов’язання, що будуть погашені частково у грошовій формі, а частково – у формі надання послуг. Перше частина зобов’язань носитиме характер монетарного, а друга – немонетарного.

 

Оскільки фізична особа – новий кредитор є податковим резидентом України, як вказано у запитанні, та резидентом у розумінні Закону України «Про валюту і валютні операції», то розрахунки з нею можливі у національній валюті Україні – гривні. Тож, якщо в додатковій угоді, зазначеній вище, грошовий борг в частині повернення частини попередньої оплати буде виражений в данських кронах, то в такому раз доведеться застосовувати курсові різниці для визначення фінансового результату до оподаткування. Згідно з тим же НПСБО 21 курсова різниця – це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах., а валютний курс – це установлений Національним банком України офіційний валютний курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Отже, якщо сторони договору про часткове розірвання договору про надання послуг дійдуть згоди про те, що у грошове зобов’язання погашатиметься у данських кронах, то у цій частині божнику – юридичній особі доведеться застосовувати курсові різниці, враховуючи валютний курс данської крони, установлений НБУ на відповідні дати.

 

Якщо ж врахувати ту обставину, що у фізичної особи – нового кредитора є заборгованість перед Компанією А, то  в такому разі така взаємна заборгованість може бути припинена зарахуванням зустрічних однорідних вимог, за дотримання відповідних умов.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Сторонами у зобов’язанні ст.510 ЦКУ визнає боржника і кредитора.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Це загальне правило. Крім того, зобов’язання може бути припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Для того, щоб з’явилася можливість здійснити припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, необхідно, щоб такі вимоги існували.

Відповідно до ст.601 ЦКУ зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. При цьому зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Хоча для контролюючого органу краще таки укласти договір про припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Умови, яких слід дотриматися, аби контролюючий орган мав мінімум запитань:

  1. Строк виконання зобов’язань, які припиняються, має настати. Тобто зараховувати можна лише ті зобов’язання щодо оплати оренди та щодо повернення передоплати стосовно яких строк виконання настав, а не настане в майбутньому.
  2. Вимоги мають бути однорідними, тобто грошовими та не обов’язково, але бажано в однаковій валюті, що є досить логічним та зрозумілим у ситуації, про яку йдеться в запитанні.
  3. Вимоги мають бути зустрічними, що в описаному варіанті цілком досягається: боржник за вимогою з повернення передоплати є кредитором за вимогою зі сплати орендної плати. І навпаки.

 

 

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді