регулювання виділу (виділення) в податкових правовідносинах

Відповідно до пп. 98.1.4 ПКУ під реорганізацією платника податків у кодексі розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає, у тому числі (окремо чи в поєднанні з іншими діями) виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

У цьому випадку слід говорити про брак юридичної техніки, оскільки за аналізу суті виділення за ст.98 ПКУ та ст.109 ЦКУ зрозумілим є, що йдеться про один і той же інститут цивільного права, який в ПКУ, на відміну від ЦКУ має дещо іншу назву[1]. Тож, надалі вживатимемо поняття «виділ» та «виділення» як один і той самий вид реорганізації юрособи.

ПКУ в цьому разі прямо зазначає, що новостворена в результаті виділу юрособа створюється не тією юрособою, з якої відбувається виділ, а її власниками. Це своєю чергою означає, що статутний капітал належатиме власникам такої юрособи, а не їй самій. Отже у розумінні ПКУ не відбувається передачі майна однією юрособою як вкладу до статутного капіталу іншої юрособи. Оскільки в такому разі корпоративні права новоствореної юрособи мали б належати юрособі, з якоюї відбувся виділ, а не її власникам, що суперечило б вимогам ПКУ та ст.54 Закону № 2275.

Водночас згідно з п.98.3 ПКУ реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної відповідальності за порушення податкового законодавства (крім випадків, коли за висновками податкової така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується). Тобто ПКУ передбачає таки солідарну відповідальність новоствореної юрособи та її правопопередника, хоча й як виняток, а не як загальне правило.

Про певну єдність правопопередника та правонаступника після здійснення виділу/виділення свідчать і положення ч.3 та ч.4 ст.109 ЦКУ, згідно з якими юрособа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями юрособи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юрособи, що утворилася внаслідок виділу. А юрособа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юрособи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юросіб, що утворилися внаслідок виділу, 2 або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юрособою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

[1] Аналогічний брак юридичної техніки є і в інших нормативних правових актах.

повний текст тут: https://gazeta.vobu.ua/archives/64223