EXPERTUS. Головбух
Питання: Юридична особа, загальна система, не платник ПДВ. Засновник підприємства, якому належить 100% статутного фонду, планує продаж 100% корпоративних прав, вартістю менше ніж зафіксовано в статутному фонді.
Продаж засновником, як фізичною особою, резиденту Литви, теж фізичній особі.
Які податкові наслідки продажу нерезиденту вартістю нижче ніж номінальна частка в статутному фонді?
Які виникають зобов’язання зі сплати податків?
Чи взагалі можливе проведення такої операції?
Відповідь: Згідно зі ст.21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (далі – Закон про ТОВ) учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.
Продаж учасником частки за ціною нижче її номінальної вартості у вказаних нормах не передбачено як підстава для заборони такого продажу. Таким чином, такий продаж учасником – юридичною особою частки фізичній особі не передбачає ніяких наслідків як для продавця, так і для ТОВ. Окрім того, що в аналітичному обліку в розрізі учасників відбудуться відповідні зміни, загальне сальдо залишиться незмінним.
Стосовно оподаткування фізичної особи – покупця слід виходити з того, що це питання врегульовано п.170.2 ст.170 ПКУ. Відповідно до зазначеної норми облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов’язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року. Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу (крім операцій з деривативами).
До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Позитивне значення у фізичної особи – покупця частки може виникнути лише у тому разі, коли частка буде продана за ціною, вище ціни придбання.
При цьому корпоративні права включаються в поняття «інвестиційний актив».
Відповідно до п.38.2 ст.38 ПКУ сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим агентом, або представником платника податку.
Декларацію за наслідками звітного податкового року платник ПДФО має подати до 1 травня наступного року (пп.49.18.4 ПКУ). А сплатити самостійно нарахований ПДФО така фізична особа має до 1 серпня року, що настає за звітним (п.179.7 ПКУ).
Оскільки суми інвестиційного доходу включаються до загального оподатковуваного річного доходу, то вони є ще й об’єктом оподаткування військовим збором відповідно до п. 161 підрозд. 10 розд. XX ПК. Військовий збір було встановлено тимчасово (ще у 2014 році), до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.
Проте у цій ситуації, зважаючи, що частка була лише придбана, а її продажу ще не відбулося, немає підстав говорити про отримання фізичною особою – покупцем, який є резидентом іншої держави частки інвестиційного прибутку, а отже й слід стверджувати про відсутність податкових наслідків для неї.
Щодо податкового статусу фізичної особи – покупця слід виходити з того, що відповідно до пп.162.1.2. ст.162 ПКУ платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні. Тобто, резидент Литви, який придбав на підставі договору купівлі-продажу частку в статутному капіталі ТОВ – резидента України, набув статусу платника ПДФО за українським законодавством, а тому на нього поширюється дія п.170.2 ст.170 ПКУ в частині обов’язку самостійно обрахувати інвестиційний прибуток, задекларувати його та сплатити ПДФО і ВЗ з такого прибутку.
Проте у цьому разі є й ризик. Як же без нього. І полягає він у тому, що на практиці під час податкових перевірок представника контролюючого органу можуть визнати юридичну особу – продавця корпоративних прав податковим агентом щодо сплати ПДФО та ВЗ з різниці між номінальною вартістю частки і ціною її продажу фізичній особі – резиденту Литви.
І це неправильно, оскільки ПКУ чітко визначає, що інвестиційний прибуток виникає лише після продажу такої частки покупцем за ціною, вищою від ціни придбання, та обов’язок обрахувати, задекларувати та сплатити відповідний податок покладається на того, хто такий інвестиційний актив придбав та потім продав, а не на того, у кого такий інвестиційний акт був придбаний.
До того ж це і не логічно. Ну просто уявіть собі, що резидент Литви – фізична особа, яка придбала частку в ТОВ за ціною нижче номінальної вартості, на наступний день продає цю частку іншій особі за номінальною вартістю. У такому разі такий резидент Литви отримає інвестиційний прибуток у розмірі різниці між ціною продажу та ціною придбання частки. І цей прибуток був тотожний базі оподаткування, яку податківці також хочуть оподаткувати але у продавця, як податкового агента. В результаті матимемо подвійне оподаткування одного й того ж об’єкта. Тому й не логічно.
О.Єфімов,
Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді