НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо презумпції спільного сумісного майна та правового режиму майна подружжя
Київ-2024
І. Зміст запиту
Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду №1 від 02.02.2018, щодо презумпції спільного сумісного майна та правового режиму майна подружжя поставлені наступні запитання:
- Чи поширюється презумпція спільної сумісної власності у разі укладення цивільно-правових договорів між подружжям?
- Яким є правовий режим майна, яке було особистим майном одного з подружжя, після укладення договору купівлі-продажу цього майна із другим з подружжя між собою під час перебування ними у шлюбі?
ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:
- Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV
- Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III
- Феннич В. П. Прямі та непрямі доказові презумпції цивільного судочинства // Закарпатський державний університет // Форум Права 2008-1.‒ С. 427-433.
IІІ. Результати науково-правового дослідження
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто спільна сумісна власність на таке майно виникає «за замовчуванням», а відсутність такого «замовчування» призводить до іншого режиму власності подружжя.
Даними законодавчими нормами встановлено презумпцію спільної сумісної власності майна подружжя.
Загалом, презумпція у праві – специфічний засіб юридичної техніки, за допомогою якого на підставі індуктивного узагальнення подібних ситуацій припускається існування певного факту (явища юридичної дійсності або властивості суб’єкта чи об’єкта) з високим ступенем імовірності, який не потребує доказування, але може бути заперечений та спростований у суді та адміністративному органі у процесі доказування.
Так, як вказується у науковій статті авторства Феннич В. П., присвяченій тематиці законних презумпцій, конструкція доказової презумпції передбачає існування юридичних фактів трьох видів: фактів підстави дії доказової презумпції, презюмованого факту та фактів, які спростовують презюмований факт», «…пов’язано з специфікою використовуваної термінології у презумптивних положеннях при непрямому закріпленні доказових презумпцій. Так, як правило, в таких нормах права використовується термін «вважається» або «є». Наприклад, «…вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом»» [с: 428, 429, 431; 3].
Тобто, сам факт можливості спростування презумпції або обставин, які спростовують її об’єктивно (положення закону чи договірних відносин) – є складовою частиною сутності самої презумпції як правової категорії, а не усуває її дію.
Таким чином, набуття майна за час шлюбу підпадає під презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу та встановлення обставин щодо відсутності іншого врегулювання таких правовідносин договором або законом, та існує поки не спростована.
Щодо законодавчо визначених підстав відсутність режиму права спільної сумісної власності щодо майна набутого в шлюбі, варто навести норми статті 57 Сімейного кодексу України, згідно з якими, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров’я.
В зазначених положеннях чітко встановлено, яке майно перебуває в режимі особистої приватної власності навіть за обставини набуття його під час шлюбу. Це підтверджує дію презумпції спільної сумісної власності подружжя, оскільки саме цією презумпцією підтверджується право індивідуальної власності на майно, набуте в індивідуальну власність на підставі закону (інше встановлено законом).
Окремо, в частинах 6 та 7 статті 57 Сімейного кодексу України законодавець надає можливість відступити від спільної сумісної власності на майна подружжя за певних обставин, зокрема визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Також, статтею 58 Сімейного кодексу України, законодавець обмежує право спільного сумісного майна подружжя щодо плодів та доходів від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Більш з тим, як уже було зазначено, нормами Цивільного кодексу України, вказано, що спільна сумісна власність на майно подружжя може обмежуватись і на підставі договору (якщо інше не встановлено договором).
Підтвердження права подружжя на укладання між собою будь-яких незаборонених законодавством договорів, закріплено в статті 64 Сімейного кодексу України, зокрема зазначено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
Таким чином подружжя, укладаючи між собою будь-який з не заборонених законодавством договорів, як щодо їх особистої приватної власності, так і щодо частки в об’єкті права спільної сумісної власності подружжя, визначають юридичну долю такого майна. Відбувається відчуження права власності (втрата такого права) одним з подружжя та набуття в індивідуальну власність іншого подружжя відчуженого майна.
Враховуючи викладене, слід дійти до висновку про те, що:
- Дія презумпції спільної сумісної власності у разі укладення цивільно-правових договорів між подружжям поширюється на такі договори, однак її дія полягає у можливості визначити юридичну долю (режиму приватної власності чи спільної сумісної) щодо об’єктів, які є предметом таких договорів шляхом укладення договору. Вказане відповідає положенням ст. 368 Цивільного кодексу України, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, припинення спільної сумісної власності подружжя на майно та заміна його правом індивідуальної власності на підставі договору, укладеного між подружжям є проявом дії презумпції спільної сумісної власності майна подружжя з наслідком припинення права спільної сумісної власності.
- Правовий режим майна, яке було особистим майном одного з подружжя, після укладення договору купівлі-продажу цього майна із другим із подружжя між собою під час перебування ними у шлюбі визначається положеннями такого договору купівлі-продажу, тобто власником майна є та особа і в тій частині, в якій це визначено цим договором. Таким чином, у випадку укладення одним із подружжя договору купівлі-продажу свого особистого майна відбувається відчуження такого майна на користь іншого члена подружжя, який зазначене майно набуває в свою індивідуальну приватну власність з припиненням права спільної сумісної власності подружжя.
Член Науково-консультативної ради при ВС,
доктор філософії права (к.ю.н.), доцент
Єфімов О. М.
26 вересня 2024 року