НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
Щодо одноактності (нерозривності) мирової угоди та одночасного припинення провадження у справі
Київ-2024
І. Зміст запиту
Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду №1 від 02.02.2018, одноактності (нерозривності) мирової угоди та одночасного припинення провадження у справі поставлені наступні запитання:
- Чи є затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти – окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження;
- У залежності від вирішення цього процесуального питання необхідно визначитися щодо можливості касаційного оскарження ухвали суду в частині затвердження мирової угоди і в частині закриття провадження у справі.
ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:
- Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV
- Лазур Я.В., Заборовський В.В., Черевко П.П. Мирова угода в цивільному та господарському процесі: порівняльний аспект дослідження // Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство» // 2017.‒ С. 206-210.
- Куницький Є. В. Мирова угода як форма примирення сторін у цивільному процесі // Право і суспільство // № 3 / 2020.‒ С. 68-74.
IІІ. Результати науково-правового дослідження
Згідно зі статтею 255 Цивільного процесуального кодексу України, однією з підстав для закриття провадження у справі є укладення мирової угоди сторонами і затвердження її судом.
Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦПК України укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Дані правові норми однозначно вказують на одноактність такої процесуальної дії як затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі. Щоб заперечити цей висновок, слід стверджувати можливість постановлення судом окремо ухвали про затвердження мирової угоди без прийняття рішення щодо закриття провадження у справі, і окремо ухвали про закриття провадження у справі без зазначення у ній підстави для закриття, а саме укладення сторонами та затвердження судом мирової угоди. Відсутність посилання в ухвалі про закриття провадження у справі на затвердження мирової угоди створює такий процесуальний недолік ухвали про закриття провадження у справі, як неможливість її зрозуміти, а тому й неможливість оскаржити чи то в апеляційному, чи то в касаційному порядку, оскільки при оскарженні заперечуються найчастіше підстави такого закриття.
У зв’язку з викладеним зазначення в ст.353 ЦПК України окремо ухвали про затвердження мирової угоди (п.11. ч.1) та ухвали про закриття провадження у справі (п.15. ч.1) можна вважати браком юридичної техніки в тому сенсі, що відсутність у вказаній нормі процесуального Закону п.11 ч.1. не позбавило би права учасників справи та інших заінтересованих осіб оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про закриття провадження у справі у зв’язку із затвердженням мирової угоди.
Керуючись цією логікою, слід стверджувати, що відсутність у п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України ухвали про затвердження мирової угоди як такої, яку можна оскаржити в касаційному порядку, виглядає швидше як усунення браку юридичної техніки, вказаного у попередньому абзаці. Право оскаржити в касаційному порядку ухвалу про закриття провадження у справі, не обмежене у процесуальному Законі підставами такого закриття, має бути поширене і на ухвалу про закриття провадження у справі у зв’язку із затвердженням мирової угоди.
Науковці також визнають та підтримують саме таку конструкцію в цивільному процесі. Лазур Я.В., Заборовський В.В., Черевко П.П., зазначають, що сторони самостійно обирають спосіб виходу з конфліктної ситуації, а суд звільняється від обов’язку розглянути справу по суті, провадження по якій було вже відкрито. Також, норми, які стосуються мирових угод, можна знайти й в інших статтях, що показує переважання функціонального, а не предметного методу їх закріплення, де поняття мирової угоди розглядається в динаміці процесуальних відносин [с: 207; 2].
Конкретизує та підтверджує цей підхід Куницький Є. В., а саме, після подання сторонами заяви про укладення між ними мирової угоди суд повинен роз’яснити їм наслідки вчинення такої дії. Основним відповідним процесуальним наслідком є закриття провадження у справі, що своєю чергою тягне за собою недопущення повторного звернення до суду стосовно спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ч. 2 ст. 256 ЦПК України). Якщо намір щодо укладення мирової угоди висловлює представник сторони, суду необхідно перевірити, чи не обмежений той у повноваженнях на вчинення такої дії (ч. 3 ст. 207 ЦПК України). Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Роль суду у цьому процесі зводиться до перевірки законності змісту мирової угоди та виконання вимог процесуального закону – відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд має постановити відповідну ухвалу. Отже, ухвала про закриття провадження у справі у зв’язку з укладенням між сторонами мирової угоди вирішує, по суті, питання, які має розв’язати суд. Спір вважається врегульованим на підставі мирової угоди, укладеної між сторонами, а процесуальний закон – дотриманим внаслідок постановлення указаної ухвали [с: 70, 71; 3].
Окремого дослідження потребує можливість касаційного оскарження ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
Для цього варто зазначити, що статтею 255 ЦПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі, також частиною 3 цієї ж статті закріплено положення, згідно з яким ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15 (ухвала про закриття провадження у справі), 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Таким чином, ми бачимо, що законодавець не встановлює жодного обмеження щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвали про закриття провадження в залежності від підстави закриття провадження у справі.
Тому, більш деталізована правова конструкція закріплення окремих видів ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, тобто норми про можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди, і закриття провадження у справі окремо – жодним чином не може впливати на можливість касаційного оскарження ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі загалом.
Враховуючи викладене, слід дійти до висновку про те, що:
- Укладення мирової угоди, затвердженої судом, не може бути кінцевим етапом судового процесу в будь-якому разі, адже тоді не було б логічного завершення і виконання мети самої мирової угоди ‒ закриття (припинення) провадження у справі. А отже, враховуючи і погоджуючись з вище викладеним у результатах наукового-дослідження, законодавчо та термінологічно обумовленим буде одноактне (нерозривне) проголошення в ухвалі, у зв’язку з укладенням між сторонами мирової угоди, – закриття провадження у справі. Таким чином, після затвердженої мирової угоди відсутній предмет спору й будь-яке продовження процесу є невиправданим.
- Зважаючи на аргументовану позицію щодо одноактності ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, вона підлягає касаційному оскарженню в цілому, так як законодавцем не встановлено винятків касаційного оскарження ухвал про закриття провадження у зв’язку з окремими підставами закриття, передбачених 255 ЦПК України.
Член Науково-консультативної ради при ВС,
доктор філософії права (к.ю.н.), доцент
Єфімов О. М.
9 жовтня 2024 року