Опубліковано в журналі “Головбух” № 45 (812), 7 грудня 2012 р. (стор. 37-41)

 

Нормативна база

ГКУ

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV

ЦКУ

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV

ПКУ

Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI

Закон про бухоблік

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV

 

«Zum Sein gelangt man, wenn man durch die Oberfl?che dringt und die Wirklichkeit erfa?t.»

Erich Fromm «Haben oder Sein»

(переклад нижче)

 

Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Цей правовий принцип ще тлумачиться так: «Дозволено усе, що не заборонено законом», тому що примусити робити те, що не передбачено, усе одно, що примусити не робити те, що дозволено або не заборонено законом. Іншими словами, будь-яка поведінка суб’єкта правовідносин, не передбачена законом, як обов’язкова, є дозволеною.

Підприємці і бухоблік.

Бухгалтерський облік і підприємець-фізична особа – тема, яка є досить актуальною, так як саме ведення бухгалтерського обліку фізичними особами-підприємцями (далі – підприємцями) дає їм право враховувати деякі свої витрати, інформація про які ґрунтується лише на даних бухгалтерського обліку.

Фізичні особи, які вирішили займатися підприємницькою діяльністю, відрізняються від тих осіб, які такого рішення не приймали, тим, що факт державної реєстрації їх, як підприємців, дає їм право на отримання підприємницького доходу, порядок формування якого є відмінним від формування оподатковуваного доходу фізичних осіб, які не є підприємцями. Такі підприємці можуть застосовувати загальну та спрощену систему оподаткування підприємницької діяльності.

Порядок оподаткування доходів, отриманих підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, врегульовано ст.177 ПКУ. Відповідно до цієї статті об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця. При цьому до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ, тобто застосовується порядок обліку витрат, встановлений ПКУ для підприємств. Крім того, якщо підприємець зареєстрований як платник податку на додану вартість, то до його витрат і доходів не включаються суми ПДВ, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Отже, для правильної сплати ПДВ також необхідно вести облік як доходів, так і витрат.

Спрощена система оподаткування регулюється главою 1 розділу XIV ПКУ. Відповідно до п.291.2. ст.291 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що передбачає заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст.297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією ж главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Дохід підприємця, що обрав спрощену систему, визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст.296 ПКУ. Згідно із вказаною нормою фізичні особи-підприємці, які є платниками єдиного податку першої і другої груп та платниками єдиного податку третьої та п’ятої групи, які не є платниками ПДВ, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів. Тобто облік витрат такі підприємці вести не зобов’язані, оскільки витрати таких підприємців не впливають на суми їх єдиного податку. Облік витрат ведуть лише ті підприємці, які є платниками ЄП третьої та п’ятої групи та зареєстровані платниками ПДВ. Їм вести облік витрат потрібно для правильного визначення суми податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, підприємцям, які сплачують податки за загальною системою оподаткування, необхідно вести облік витрат, оскільки ці витрати впливають на базу оподаткування, зменшують її, а також тому, що ведення такого обліку є для них обов’язковим. Що стосується підприємців, які працюють на спрощеній системі оподаткування, то вести облік витрат вони можуть лише враховуючи власну потребу у такому обліку, оскільки контролюючим органам цей облік і його результати не потрібні.

Для чого підприємцеві бухоблік?

Відповідно до ст.1 Закону про бухоблік бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. У епіграфі до цієї статі наведена цитата Еріха Фромма (німецького соціолога і філософа), який у своїй роботі «Мати чи бути» вказує на те, що людині, яка хоче БУТИ необхідно проникнути через поверхню якось явища і осягнути його суть. Те ж саме можна сказати й про справжнього підприємця, який хоче ним БУТИ, а не просто називатися. Справжній підприємець – це той, хто досконало знає і глибоко розуміє те, що він робить, знати у деталях, не вважаючи при цьому нічого дрібницею. То ж підприємцеві, який займається своєю справою і живе нею, конче необхідно мати не лише уяву про свій бізнес, а й розуміти та відчувати його у деталях,знати його стан та динаміку. Для цього ніяк не обійтися без обліку. І не має значення у цьому разі система оподаткування, за якою сплачуються ним податки.

Знати свою справу у деталях означає, у тому числі, чітко розуміти рух майна та коштів у рамках підприємницької діяльності, рахувати усе до копійки. Лише у цьому разі можна говорити про повне розуміння власного бізнесу.

Відповідно до ст.1 Закону про бухоблік користувачі фінансової звітності – це фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

На кого поширюється обов’язок ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.3 вказаного вище Закону, бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Тому відповідно до ст.2 Закону про бухоблік його дія поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (далі – підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Але ж у даному випадку йдеться про те, хто зобов’язаний вести бухгалтерський облік, і наведені норми не містять ніякої заборони щодо права вести його.

Ведення бухгалтерського обліку: право чи обов’язок підприємця.

Як було вказано вище, відповідно до п. 177.4. ст.177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ. Згідно з пп.138.1.1. п.138.1. ст.138 ПКУ витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. При цьому п.138.2. ПКУ вказує, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ.

Відповідно до п.138.8. ст.138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у тому числі, й з амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Зрозуміло, що на практиці може виникнути питання використання виробничих основних засобів підприємцем саме у наявності такого зв’язку з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Це питання може виникнути через те, що відповідно до ч.1 ст.2 та ст.318 ЦКУ учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні особи. ЦКУ  не виділяє такого суб’єкта права власності як фізична особа-підприємець, набуття такого статусу дозволяє лише здійснювати господарську діяльність. Тобто будь-яке майно, набуте підприємцем, є його власністю як фізичної особи і в цьому разі є видається неможливим дотримання принципу автономності бухгалтерського обліку, закріпленого у ст.4 Закону про бухоблік. Принцип автономності полягає у тому, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Стосовно підприємців цей принцип не може бути застосований у категоричному плані хоча б тому, що його застосування означало б неможливість включити до собівартості не лише амортизацію, а й інші витрати, чи зобов’язання понести ці витрати. Цей принцип повинен застосовуватися до підприємців з урахуванням того, що так само, як не відображення особистого майна та особистих зобов’язань керівника юридичної особи у фінансовій звітності підприємства, у витратах підприємця повинні відображатися лише ті витрати та ті зобов’язання, понесення яких пов’язано із здійсненням підприємницької діяльності. Отже, придбане підприємцем обладнання для виготовлення продукції, яку він виробляє у межах своєї підприємницької діяльності, повинно амортизуватися, а суми амортизації мають бути враховані у витратах такого підприємця.

Таким чином, встановивши обов’язковість ведення підприємцями на загальній системі оподаткування обліку витрат відповідно до розділу ІІІ ПКУ, законодавець зобов’язав таких підприємців вести облік на підставі первинних документів, тобто – бухгалтерський облік. Отже, ведення бухгалтерського обліку фізичними особами – підприємцями є обов’язковим. Доведення факту наявності витрат для зменшення бази оподаткування іншим шляхом ніж ведення бухобліку, законодавець не припускає.

Ведення бухгалтерського обліку платниками єдиного податку.

Що стосується підприємців, які є платниками ЄП третьої та п’ятої груп, то вони також зобов’язані вести облік витрат. Але у цьому разі законодавець зобов’язав їх це здійснювати не відповідно до розділу ІІІ ПКУ, а у порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Порядок ведення книги обліку доходів і витрат платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2011 № 1637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2011 р. за № 1535/20273. Відповідно до вказаного Порядку у розділі II «Витрати» Книги обліку доходів і витрат відображаються:

• витрати, пов’язані з придбанням товарів (робіт, послуг) без ПДВ, у тому числі суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які не відшкодовуються платникам податку; транспортно-заготівельні витрати; інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням товарів (робіт, послуг) і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях;
• сума витрат на оплату праці у разі використання праці найманих осіб;
• сума сплаченого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
• сума інших витрат, які понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку, зокрема витрати на зв’язок, сплату орендних та комунальних платежів тощо.

То ж для підприємців-платників ЄП третьої та п’ятої груп ведення вказаного обліку витрат є обов’язковим, а ведення бухгалтерського обліку відповідно до Закону про бухоблік є добровільним, тобто є їх правом.