EXPERTUS. Головбух
Питання: Просимо надати роз’яснення щодо застосування пп.140.5.7 ПКУ стосовно коригування фінансового результату при виплаті роялті нерезиденту.
У нормі міститься виняток, відповідно до якого коригування не застосовується в разі, якщо нерезидент, який безпосередньо отримує роялті, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем, але бенефіціарний власник надав право отримувати роялті іншій особі.
Просимо уточнити:
- Чи може цей виняток застосовуватися у випадку, коли роялті виплачуються нерезиденту, який виступає посередником/іншою особою – отримувачем платежів, але фактичний власник прав надав йому договірне право отримувати відповідні платежі?
- Які саме документи або формулювання, на вашу думку, є достатніми для підтвердження такого «переуступленого» права:
– окрема заява/лист від бенефіціарного власника;
– відповідні положення в ліцензійному або іншому договорі;
– чи необхідні додаткові підтвердження?
- Які документи або звітність, на вашу думку, може надати нерезидент – отримувач платежів (посередник) для підтвердження того, що отримані суми не перераховуються транзитом бенефіціарному власнику? Зокрема:
– фінансова звітність нерезидента (де видно відображення доходу від роялті як власної виручки);
– оборотно-сальдові/аналітичні виписки щодо руху коштів;
– довідка про структуру доходів або про відсутність подальших переказів бенефіціару;
– інші документи, які контролюючі органи можуть вважати достатніми.
- Чи існує у вас практика/позиції контролюючих органів або консультації щодо застосування цього винятку саме у випадках, коли роялті отримує нерезидент, уповноважений бенефіціарним власником??
Відповідь: Відповідно до п.140.5.7. ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується, зокрема на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь нерезидента, який не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) роялті, за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати роялті іншим особам.
Для цілей застосування цього підпункту у випадках, коли резиденти – суб’єкти кінематографії України сплачують роялті нерезидентам за субліцензійними договорами за використання або за надання права на використання аудіовізуальних творів (у тому числі фільмів), а також об’єктів авторського права та/або суміжних прав, що використовуються при виробництві (створенні) аудіовізуальних творів (у тому числі фільмів), такі нерезиденти вважаються бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) щодо таких роялті.
Якщо проаналізувати інші випадки збільшення фінансового результату до оподаткування, то зрозумілою стає мета цієї норми: перешкодити за рахунок виведення коштів під видом роялті зменшувати базу оподаткування податком на прибуток резидента, який сплачує роялті. Тобто, щоб упередити перерахування роялті «підставній» особі, яка не має права на роялті, необхідно доказати, що роялті отримує відповідний та дійсний власник об’єкта права інтелектуальної власності. Саме доказати, тобто надати відповідні докази. І в цьому разі слід виходити з того, що ключовим є не назви документів, а їх зміст, який переконає представників контролюючого органу, а потім і суд, у тому, що роялті отримує саме бенефіцар або ж особа, яка має відповідні повноваження від бенефіціара.
Тобто відповідь на поставлене питання має бути концептуальною, а не у формі конкретного вичерпного переліку документів.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А за ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. А це він робить, оцінюючи докази. За ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, для коректної відповіді на питання слід виходити з можливостей суб’єктів правовідносин щодо виплати роялті надати певні докази для підтвердження факту отримання роялті саме бенефіціаром, або ж уповноваженою ним особою. Це можуть бути договір між уповноваженою особою і бенефіціаром, письмове розпорядження бенефіціара, довіреність від бенефіцара тощо.
Що ж до практики застосування, то навряд чи вона буде помічною, оскільки у цьому разі йдеться про оцінку доказів судом за своїм внутрішнім переконанням. Результат такої оцінки залежить від сутнісного наповнення наданих суду документів та внутрішнього переконання судді.
О. Єфімов,
Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана