Опубліковано в журналі “Головбух: БЮДЖЕТ” № 03 січень 2013 р. (стор. 28-29)

Питання: Я начальник районного фінуправління. Станом на 01.12.12 р. по районному бюджету рахувалась кредиторська заборгованість по зарплаті по відділу освіти, культури, охорони здоров’я. Сьогодні до мене на перевірку з’явився інспектор праці з нашого УП та СЗН, провів перевірку факту заборгованості, склав акт перевірки та ПРОТОКОЛ ПРО АДМІНПОРУШЕННЯ особисто на мене, як порушника ст.115 КЗПП України. Всі мої аргументи стосовно того, що я не роботодавець, що ця стаття стосується роботодавців, були відхилені. Звісно, я написав заперечення до протоколу. Що робити далі?

Відповідь на це питання лежить у площинах матеріального і процесуального права. У матеріальному праві слід шукати відповідь на запитання про те, чи відповідає начальник районного фінуправління за виплату зарплати працівникам відділу освіти, культури, охорони здоров’я, що фінансується з місцевого бюджету. У площині ж процесуального права слід шукати відповідь на запитання про те, яким чином оскаржується рішення про притягнення такого начальника районного фінуправління до зазначеної відповідальності.

Відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (далі – БКУ)  місцевий фінансовий орган – це установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції з складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов’язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Заробітна плата згідно зі ст.94 Кодексу законів про працю України  від 10.12.1971 р. № 322-VIII (далі – КЗПП) – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічну норму містить і ст.1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі – Закон про оплату праці). Відповідно до ст.115 КЗПП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом). Нормативний акт роботодавця і підписання колективного договору здійснюються роботодавцем. До цих документів, як і до виплати зарплати працівникам відділу освіти, культури, охорони здоров’я начальник районного фінуправління відношення ніякого не має, він їх не видає і не підписує. Отже і порушити законодавство про працю стосовно вказаних працівників начальник районного фінуправління не може.

Згідно із ст.36 Закону про оплату праці за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством. Ст.5 Закону про оплату праці до суб’єктів організації оплати праці, окрім роботодавців, організацій роботодавців, об’єднань організацій роботодавців або їх представницьких органів; професійних спілок, об’єднань професійних спілок або їх представницьких органів; працівників, відносить і органи державної влади та місцевого самоврядування. Однак у ст.13 цього Закону зазначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. А ст.13¹ Закону про оплату праці до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, не відносить організацію виплати зарплати працівникам бюджетних установ.

Отже, наведені вище нормативні акти прямо вказують на те, що відповідальність за порушення законодавства про оплату праці установами, що фінансуються з районного бюджету, на начальника районного фінансового управління покладена бути не може.

Згідно із ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплату її не в повному обсязі несуть відповідальність посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичні особи – підприємці

Крім того, слід мати на увазі ще й те, що здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства регулюється Главою 17 БКУ. Серед органів, на які покладено здійснення такого контролю, інспектори праці та відповідні інспекції не зазначені.

Отже, з точки зору матеріального права,

1. 1.      начальник районного фінуправління не є особою, яка може бути притягнута до відповідальності за невиплату працівникам районного відділу освіти, культури, охорони здоров’я,
2. інспектор праці не є тим органом, до повноважень якого віднесено контроль за дотриманням бюджетного законодавства.

Що стосується процесуальних аспектів оскарження дій інспектора праці, то  у цьому разі слід мати на увазі, що притягнення до адміністративної відповідальності (накладення штрафу) здійснюється не на підставі протоколу, а на підставі постанови по справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст.288 КУпАП постанову інспектора праці про накладення адміністративного стягнення можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV (далі – КАСУ).

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Згідно із ст.171² КАСУ адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом п’яти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на п’ять днів. Рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає.

Олександр Єфімов, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, к.ю.н., керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та Партнери»