Зазвичай, я не очікую відповіді на мою розсилку. Але реагую на листи, надіслані у відповідь та обов’язково відповідаю на них, якщо у такому листі є нериторичне запитання (речення закінчується таким знаком «?»).

Таких листів-реакцій на мої усвідомлення буває іноді більше, іноді менше. Іноді взагалі не буває. Дуже багато надійшло листів на мій січневий лист про те, що таке любов, у якому я пояснював своє бачення того, що не є любов’ю: «Якщо я чогось від когось хочу, очікую чи бажаю, то це не любов. Це може бути будь-яке позитивне чи негативне почуття, емоція, але це – не любов. Якщо хочу, щоб хтось був біля мене фізично, посміхався мені, дивився на мене сповненими кохання очима, то це не любов. Любов може бути лише тоді, коли я нічого не буду хотіти від людини, яку я люблю, дозволю їй бути щасливою, незалежно від того, наскільки близько до мене вона знаходиться, незалежно від того, хоче вона бути біля мене, зі мною чи не хоче. Будь-що, що обмежує її бажання бути чи не бути поруч мене, усуває те, що для мене є любов’ю». І от знайшов таку цікаву притчу від Насреддіна:

«Однажды ночью Мулла Насреддин со своей женой сидели у огня. Ночь была холодная. Мулла читал свою газету, а его жена что-то вязала. Кошка и собака тоже отдыхали у огня, дремля и наслаждаясь теплом.

Вдруг жена сказала:

— Насреддин, посмотри на кошку и собаку, как мирно они живут друг с другом. Почему мы так не умеем?

— Почему мы так не умеем? Привяжи их друг к другу и посмотри, что получится».