Написати Вам про заздрість мене наштовхнула розмова з одним моїм добрим знайомим щодо конкуренції та змагань. Він у тому нічого поганого не бачить, а я не хочу ні з ким та ні в чому конкурувати, не хочу хотіти когось перемагати. Хочу бути сильним, але не сильнішим за когось, робити свою роботу гарно та якісно, але не краще за когось.

Заздрість – це один із семи гріхів, а саме шостий. І звучить він так: «Не бажай дому ближнього свого; не бажай дружини ближнього свого, нічого, що у ближнього твого». Один священик мені пояснював, що Бог усім дав усе, що їм потрібно. Бажати того, що Бог дав іншому означає порушувати волю Божу, а це гріх.

Пропоную Вам ще одне пояснення заздрості, як гріха. Мою версію.

Коли я комусь заздрю, я порівнюю себе з ним, з тим, що він уміє, з тим, що він має. І хочу сам уміти краще, мати більше. Тобто мотивом моєї поведінки є бажання когось обігнати, перестрибнути, перемогти, а не бажання бігти, стрибати, працювати. Іншими словами, коли я орієнтуюсь на того, кому заздрю у своїй професійній діяльності, я хочу не просто працювати гарно, а працювати саме краще, ніж мій конкурент. Якщо я пишу книжку, то хочу не просто цікаву книжку написати, а цікавішу, ніж у конкурента.

Мотивом моїх дій є бажання бути кращим за когось, а не бажання творити щось гарне. Мною, моїми діями керує зовнішній фактор, а не моє внутрішнє бажання творити. То хіба може бути щось створено під впливом насилля наді мною? Навіть якщо це насилля називають конкуренцією? Я маю на увазі саме «творити», а не «виробляти».

То ж не буває заздрості білої чи чорної, бо в обох випадках я орієнтуюсь не на себе, не на політ моєї власної фантазії, не на власну музу, а на того, кого я хочу перемогти.

То ж бажаю Вам побачити заздрість навіть там, де на перший погляд її немає. У конкуренції чи в спорті. Я перестав грати у теніс не тому, що не бажаю перемог, а тому, що не хочу керуватися бажанням перемогти.