(опубліковано в журналі “Податкова правда” № 4 за 2012 рік)

Альбертові Ейнштейну належить вислів: «Я хочу знати думки Бога, усе інше деталі». Дійсно, знаючи, чому навколо нас відбуваються ті чи інші події, ми багато чого могли би зрозуміти глибше. То й реакція наша на такі події можливо змінилася б, якби ми їх усвідомили. Вона (реакція) стала би більш адекватною.

На такі думки наштовхнув факт прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 року № 4025-VI (далі – Закон про «гуманізацію»). Знаючи чим сьогодні заклопотана наша влада, та співставляючи певні факти один з одним, якось не дуже віриться у те, що саме «гуманізація відповідальності», присутня у вигляді словосполучення у назві цього Закону, відображає мету його прийняття. Більш логічним було би звернути увагу на два останніх слова у назві. Гадаю, саме вони і є ключовими у розумінні мети прийняття Закону про «гуманізацію». Втручання у сферу господарювання, туди, де дійсно створюються матеріальні цінності, та відібрати ці цінності у тих, хто їх створює. Саме це більше схоже на мету вказаного Закону.

Ознайомлення із текстом Закону про «гуманізацію» та співставлення деяких цифр, що містяться в Законі про бюджет на 2011 рік[1] та Законі про бюджет на 2012 рік[2], можна дійти висновку про те, що суть гуманізації відповідальності полягає у досягненні результату у вигляді збільшення надходжень державного бюджету. Так уведення штрафів у якості основного виду покарань за вчинення злочинів та адміністративних правопорушень у сфері господарської діяльності має наслідком збільшення надходжень до державного бюджету.

Ані Закон про бюджет на 2011 рік, ані Закон про бюджет на 2012 не містять таких найменувань доходів бюджету, як надходження від сплати штрафів за вчинення адміністративних правопорушень та злочинів. Проте зросли такі види надходжень як «Інші надходження», яких у 2011 році планувалося отримати до державного бюджету у розмірі 1 314 400 300 гривень, а у 2012 році вже планується отримати у розмірі 2 980 332 000 гривень. Тобто більше, ніж удвічі більше.

Розраховує наша влада також більше конфісковувати майна за рішенням суду. Так, якщо у минулому році таких надходжень планувалося 46 447 000 гривень, то поточний рік повинен принести бюджету таких доходів у розмірі 77 234 000 гривень.

Висновок: влада прогнозує чи планує (кому що більше до вподоби) збільшити кількість вказаних злочинів та адміністративних правопорушень. Адже лише таке збільшення зробить можливим виконання вказаних планів. Отже, гуманізація відповідальності за правопорушення у сфері господарювання по суті зводиться до уведення відповідальності у вигляді вилучення грошових коштів. Державі вигідніше отримувати гроші від правопорушників, ніж витрачати на них, утримуючи їх у місцях позбавлення волі.

Суть «гуманізації» відповідальності.

Суть «гуманізації» полягає у її комерціалізації. Законодавство, яке передбачає відповідальність за вчинення злочинів та адміністративних правопорушень у сфері господарювання, дещо позбавлено характерних рис досягнення мети кримінального покарання та адміністративної відповідальності. Комерціалізація цього процесу означає переведення його у грошові вимірники замість якихось там відновлень прав та виправлення особистості. А там, де такі грошові вимірники вже існували, для них змінено масштаб. У сторону збільшення звичайно ж. Адже державі сьогодні грошей треба більше, а не менше.

Так, якщо раніше ст. 154¹ КПКУ[3] у якості запобіжного заходу у виді застави встановлювала мінімальний розмір застави у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ), то за редакцією Закону про «гуманізацію» застава щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, може бути застосована у розмірі від 300 до 1000 НМДГ.

Щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину застава застосовувалася раніше у розмірі 1 000 НМДГ, а щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи, – 500 НМДГ. За Законом про «гуманізацію» розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, гуманізовано і може бути застосований у розмірі від 1000 до 4500 НМДГ, а щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, – від 4500 до 17000 НМДГ. При цьому у виключних випадках, якщо суд установить, що застава у вказаних межах не забезпечить виконання зобов’язань особою, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, застава може бути застосована у розмірі, який перевищує 17 000 НМДГ.

Збільшивши абсолютні розміри застави, законодавці тим не обмежилися. Змінами до ст. 165 КПКУ вони позбавили органи слідства та суди можливості застосування інших запобіжних заходів, окрім застави та взяття під варту. Наслідком є те, що ґвалтівник чи вбивця може розраховувати на підписку про невиїзд, як запобіжний захід, а от особа, яка вчинила економічний злочин, може або заставу внести, або в СІЗО поселитися на час слідства. Не дуже приваблива альтернатива, але інших варіантів Закон про «гуманізацію» не залишив. Мабуть у цьому також є елементи гуманізації.

І це ще не усе. Відповідно до зміненої редакції ст.155 КПКУ запобіжний захід у вигляді взяття під варту не може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років, за винятком випадків, коли ця особа, перебуваючи на волі, переховувалася від органів дізнання, досудового слідства чи суду, перешкоджала встановленню істини у справі або продовжила злочинну діяльність. Це означає, що для таких осіб альтернативи заставі не існує.

А от відповідь на питання про те, кому то потрібно і для чого, можна знайти у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону про «гуманізацію». Відповідно до п. 6 цього розділу Кабінету Міністрів України доручено протягом місяця з дня опублікування Закону про «гуманізацію» розробити та затвердити порядок внесення коштів як застави на спеціальний рахунок. Не важко зрозуміти, що питання про те, хто буде управляти цим рахунком і як було досить актуальним для влади, і скоріше за все вже вирішено. Залишається лиш очікувати збільшення надходжень на цей рахунок.

КУпАП[4] доповнено рядом статей, які або по-новому врегулювали питання адміністративної відповідальності за вже відомі цьому Кодексу правопорушення, або ж взагалі встановили відповідальність за правопорушення, які до цього такої відповідальності не тягли. Наприклад, порушення правил про валютні операції, відповідальність за які наставала за ст.162 КУпАП, значно розширена. Так якщо правопорушеннями до «гуманізації» вважалися незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави і відповідальність за них передбачала накладення штрафу від 30 до 44 НМДГ з конфіскацією валютних цінностей, то відповідно до Закону про «гуманізацію» адміністративними правопорушеннями почали також вважатися: ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 162¹ КУпАП); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 162² КУпАП); порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 162³ КУпАП). І усі ці правопорушення передбачають штрафи від 600 до 5000 НМДГ. Щодо мене, то мені важко усвідомити, що розширення переліку дій, які стали адміністративними правопорушеннями та уведення штрафів за нові адміністративні правопорушення у вказаних вище розмірах можна назвати гуманізацією.

Щодо змін до ККУ[5] слід вказати, що вони теж мають ознаки комерціалізації. Адже якщо раніше для класифікації злочинів і поділу їх на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі застосовувався такий критерій, як строк покарання у виді позбавлення волі, то тепер до цього критерію додано ще й грошовий еквівалент, а саме розмір покарання у вигляді штрафу:

• злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 НМДГ;
• злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 10 000 НМДГ;
• тяжким злочином є злочин з покаранням у виді штрафу в розмірі не більше 25 000 НМДГ;
• особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 НМДГ.

Якщо ст. 53 ККУ встановлювала загальне правило, відповідно до якого штраф застосовувався в межах від 30 до 1000 НМДГ, у разі, коли статтями щодо конкретних злочинів не було передбачено вищого розміру штрафу, то редакція цієї ж ст.53 ККУ, відповідно до Закону про «гуманізацію» тепер передбачає повноваження суду застосувати штраф в межах від тридцяти до п’ятдесяти тисяч НМДГ.

При цьому несплата штрафу, застосованого судом, має наслідки у вигляді заміни покарання на громадські роботи із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством НМДГ або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством НМДГ, але на строк не більше двох років. Якщо ж штраф не сплачено в розмірі понад 3000 НМДГ він буде замінений судом на покарання у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім НМДГ.

Щодо Особливої частини ККУ слід зазначити, що велика кількість злочинів у сфері господарської діяльності після змін, внесених Законом про «гуманізацію», стала містити санкцію з основним покаранням у вигляді штрафу. Тобто гроші понад усе. Наприклад, ст. 212 ККУ, яка передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), та ст. 212¹ ККУ, яка передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, у якості покарань передбачають і штраф, і конфіскацію. І основне, і додаткове покарання у даному випадку спрямовані на поповнення бюджету. А там, виграє той, хто має доступ до цього бюджету. Головне, що істотно збільшена сума вказаних надходжень вже запланована.

Мета гуманізації відповідальності.

Мету «гуманізації, досить чітко видно із вислову Андрія Портнова, який так пояснив суть гуманізації: «Речь идет о тысячах людей, и речь идет о том, что, если эти люди уплатят средства государству, от этого будет зависеть, какое количество людей выйдет на свободу. Но закон четко формулирует, что государственный бюджет должен получить соответствующую компенсацию»[6]. Тобто можна зрозуміти, що в даному випадку йдеться про можливість викупити свою свободу, або ж іншими словами – відкупитися від відповідальності. І зробити це можна легально за тарифами, встановленими Законом про «гуманізацію».

При цьому Олена Бондарева, представник правлячої в Україні Партії Регіонів наголошує на тому, що «декриміналізація – це абсолютно не амністія. Це гуманізація покарання» [7]. Проте, як на мене, амністія є набагато ближчою до гуманізації, аніж заміна одного покарання іншим.

І дійсно гуманізацію, за визначенням у різних словниках цього поняття, важко уявити собі у формі надання можливості відкупитися. Якщо в одному з джерел під гуманізацією розуміють посилення любові до людини, справедливості в економічному, суспільному житті, визнання та повагу загальнолюдських цінностей, увагу до людей[8], то в іншому джерелі – це реалізація принципу світогляду, в основі якого лежить повага до людей, турбота про них, переконання в їхніх великих можливостях до самовдосконалення[9]. Якось важко асоціювати таке поняття гуманізації з тим, про що йдеться у Законі про «гуманізацію».

Сергій Ткач, керуючий партнер та президент «Першої Консалтингової Групи», вважає, що «гуманізація» дуже вигідна усім тим, хто володіє владою та дуже великими капіталами. Суть закону про «гуманізацію», виявляється не в тому, щоб звільнити від надмірного покарання усіх, хто вчинив злочин у сфері господарської діяльності, а лише тих, хто має достатньо грошей. Для усіх інших цей закон гарантує боргову яму, тобто тюрму за відсутністю грошей легально відкупитися від держави. Без альтернатив.»[10]

Отже, мета Закону про «гуманізацію» досить ймовірно полягає у наступному:

По-перше, декриміналізація спрямована на збільшення доходів бюджету. Тобто метою є ГРОШІ. За наявності  вибору: сидіти чи відкупитися, більшість підприємців, скоріше за все, оберуть друге. Надавши їм змогу зробити це легально, влада може розраховувати на збільшення доходів бюджету.

По-друге, не можна усіх пересаджати, комусь треба ж працювати в Україні. «Працювати» у даному випадку означає створювати матеріальні блага, а не розподіляти їх, чим, зазвичай, займаються чиновники та влада, прикриваючись гаслами про піклування знедоленими, бідними та голодними.

Не секрет, що порушують закон найчастіше ті, хто працює. Саме вони несуть ризик помилитися. Бо, лежачи на дивані, важко порушити податкове законодавство.

Одного разу був присутнім при розмові керівників двох сусідніх заводів. Один скаржився на те, що податківці у нього на заводі вже майже «живуть». Працювати немає коли, не дають. Другий йому порадив: «А ти зупини завод, як я. Позбавиш їх можливості перевіряти твою роботу, адже її тоді просто не буде. От мій завод стоїть вже 5 років і нікому до нього немає діла. Навіть податківцям. Немає діяльності, немає й помилок. Що у мене шукати?»

Враховуючи, що помилятися можуть лише ті, хто працює і вміє це робити ефективно, тримати таких людей у тюрмах немає ніякого економічного сенсу для влади. Адже саме вони створюють робочі місця, платять заробітну плату, податки, оживляють міста та села. А влада лиш доповідає виборцям про свої заслуги у зростанні обсягів виробництва та ВВП. Отже, таким людям місце на волі. Усім від того вигідно. І люди працюють, і гроші платять за надану їм можливість працювати. Навіть якщо ця можливість надана шляхом заміни позбавлення волі штрафом.

По-третє, розслабивши тих, хто працює, влада може збільшити кількість помилок, «виправлення» яких знову ж таки призводить до збільшення доходів бюджету. Якось один мій знайомий запитав у мене, яке покарання до нього може бути застосованим за вчинення злочину, передбаченого однією із статей ККУ. Дізнавшись про те, що найгірше для нього у даному випадку – це покарання грошовим штрафом, знайомий припинив хвилюватися, розслабився і приготувався його заплатити. Лиш би не заважали працювати.

Так от, коли людина не боїться покарання, або ж боїться його, але не дуже, ймовірність вчинення нею злочинів чи адміністративних правопорушень підвищується. Це подібно до того, якби з метою гуманізації відповідальності за порушення правил дорожнього руху, а саме перевищення швидкості, було би встановлено штраф у розмірі 1 гривня. Навряд чи це призвело б до зменшення кількості таких порушень.

По-четверте, в політичних цілях мабуть привабливим є для влади, замінивши один вид відповідальності іншим, і гроші на передвиборчу кампанію назбирати, і імідж собі покращити такою собі «гуманізацією». І про людей нібито піклуються, і гроші від того піклування мають.

Такий підхід до гуманізму не є виключно українським явищем і лаври першості нашій владі у цьому не отримати. Наприклад, задовго до того, як Україна знову набула незалежності, у романі «Атлант расправляет плечи» американської письменниці російського походження Айн Ренд з’явився такий діалог:

«— Но в конце концов, я нарушил один из ваших законов.

— А для чего, вы думаете, они создаются?.. .Вы действительно считаете, что мы хотим, чтобы эти законы выполнялись? — продолжил доктор Феррис. — Мы хотим, чтобы их нарушали. Вам следует уяснить, что перед вами не команда бойскаутов, и тогда вы поймете, что наш век — не век красивых жестов. Сейчас время силы и власти. Вы вели осторожную игру, но мы знаем настоящий трюк, и вам надо научиться ему. Невозможно управлять невинными людьми. Единственная власть, которую имеет любое правительство, — это право применения жестоких мер по отношению к уголовникам. Что ж, когда уголовников не хватает, их создают. Столько вещей объявляется криминальными, что становится невозможно жить, не нарушая законов. Кому нужно государство с законопослушными гражданами? Что оно кому-нибудь даст? Но достаточно издать законы, которые невозможно выполнять, претворять в жизнь, объективно трактовать, — и вы создаете государство нарушителей законов и наживаетесь на вине. Вот какая система, мистер Реардэн, вот какая игра, и если вы ее поняли, с вами будет намного легче иметь дело».

Як на мене, Айн Ренд відобразила сутність влади, незалежно від її національної належності. То ж не ми перші.