Уявіть собі, Ви маєте вибір:
1. Відпочити тиждень у готелі “Hilton” на Мальдивських островах. Цей шестизірковий готель, де увесь час проводиш босоніж, не відчуваєш дискомфорту від перепаду температури, і взагалі життя там просто відчувається. Один мінус: за тиждень Вам доведеться його залишити, так як Ваш тур – всього один тиждень.
2. Варіант другий: Вам не треба залишати готель “Hilton” ніколи, так як Ви туди не їдете взагалі. Тобто мінус першого варіанту абсолютно усувається.
Якщо Ви обрали варіант другий, то залиште читати далі тим, хто обрав варіант перший. Ті, хто обрав перший варіант, очевидно, згодні, що ліпше мати приємні спогади про приємний відпочинок, ніж жалкувати за тим, що він закінчився.
Чи не так само відбувається, коли ми втрачаємо близьких, друзів…? Може краще радіти тому, що ми певний час свого життя провели з ними, що вони залишили свій слід у нашому житті? І цей слід є нашим надбанням, яке ніхто не зможе у нас відібрати, тому що воно живе у нашій пам’яті.
Чи може краще було би взагалі не мати друзів, близьких нам людей лише через те, що колись ми їх втратимо??? Але ж втрачати – це неминуче. Це те, чим завжди закінчується те, що втілюється у понятті “мати, володіти”. Не маючи друзів, ми їх не втратимо.
Як Ви гадаєте, що би обрав вихованець дитячого будинку: мати родину, але потім з часом її втратити, чи не мати її взагалі?
Отже втрачати не так вже й страшно, якщо глибше над цим поміркувати. Як у тій пісні: “Если Вы не живете, то Вам и не умирать”.
Може я й помиляюся, але ж це мої погляди на життя, які я маю сьогодні, і втратити які я абсолютно не боюся.
Не пам’ятаю, звідки це, але дуже влучно: “Джерело страху втратити виникає ще в дитинстві, коли немовля інстинктивно переживає страх втрати матері. Ця тривога глибоко закарбовується у психіці людини, виникаючи щоразу, коли з’являється ризик втрати близької людини.
Протягом всього життя ми боїмося смерті, самотності, відповідальності. Але ж прийняття того, що ми смертні, дає нам цінність життя і силу бути самими собою, довіряти своїм емоціям, почуттям, діям. Розуміння самотності допомагає сприйняти себе як цінність і цінувати стосунки з людьми через кохання, сім’ю, партнерство. Усвідомлення відповідальності дозволяє нам відповідати за своїх дітей, батьків, за себе, свої дії та вчинки, мати право на помилки та успіх, набувати людський досвід.
Хто боїться смерті, той частіше хворіє, а почуття страху втрати взагалі отруює життя людини“.
Враховуючи все це, а також те, що гинути і втрачати однаково неминуче, будемо вчитися сприймати втрати як об’єктивний процес.
То ж позбудьтеся страху втратити та почніть жити без нього! Самі побачите, що станеться.
P.S. «Гибнуть и терять одинаково неизбежно, и, поняв это, мы найдем утешение и спокойно будем терять теряемое неизбежно».
«Даже потеряв друга – а это для нас самый тяжкий урон! – ты должен заставить себя больше радоваться тому, что у тебя был друг, чем горевать об утрате… Поверь мне: пусть случай отнимет тех, кого мы любили, – немалая часть их существа остается с нами. То время, что прошло, наше; что было, то теперь в самом надежном месте. Располагая на будущее, мы не ведаем благодарности за уже полученное, – как будто будущее, если только оно наступит, не перейдет очень скоро в прошлое». (Сенека Луций Анней Младший)