Один наш працівник сказав, що він не хоче, аби наші листи з пропозицією наших послуг сприймались як нав’язування. Але при цьому цей самий працівник упевнений у тому, що він відверто пропонує корисну послугу і навіть у думках не має нав’язування.
– Якого кольору ця ручка, – запитав я у нього про ручку, що лежала на столі.
– Синього, – була відповідь.
– А я впевнений, що вона біла, – сказав я.
– Та ні, синя. Ви помиляєтесь.
– Тоді скажи, будь-ласка, що є ймовірнішим: я усвідомлю свою помилку, чи ручка стане білою?
– Звичайно ж перше. Ця ручка білою не стане, адже вона синя. І зрозумівши, що помиляєтесь, Ви побачите, що вона таки синя.
– То що ймовірніше: твої листи клієнтам з бажанням їм допомогти стануть нав’язуванням наших послуг, чи клієнти скоріше зрозуміють, що вони помилилися, сприйнявши їх як нав’язування?

Коли ми творимо добро, і вчиняємо це чесно і відверто, то дійсно, існує ймовірність, що той, кому ми його робимо, помилиться і вважатиме це підлабузництвом, злом, чи ще чимось. Але ж воно не перестане від того бути добром. А от людина, може зрозуміти, що помилилася. Але ж це її право – право помилятися. І ми не можемо її цього права позбавити.

А от що ми можемо, так це творити добро. То може цим і займемося. З усіх сил, усіма можливостями, не переймаючись при цьому тим, що хтось цього не зрозуміє. Адже це ДОБРО. І ним воно залишиться, якби його хто не сприймав.