“Молода жінка зателефонувала до крамниці вітальних карток.

– Пригадуєте, минулого тижня я замовляла у вас запрошення на весілля? Чи можна ще внести деякі зміни в текст?

– Подайте мені нові дані, і я подивлюся, що можна зробити, – відказав крамар.

– Чудово. Це інша дата, інша церква та інший чоловік.”

Мораль цього анекдоту така: “Неможливо щасливо одружитися, не розлучившись спершу із собою“.

Це означає, що щасливим у шлюбі можна стати лише тоді, коли власне “я” стане спільним “ми”. Коли сім’я із “моєї” перетвориться в “нашу”. Коли не буде в сім’ї господаря чи господині, коли не буде твоїх, моїх і наших грошей, а лише наші. Коли за стіл сідатимуть там, де є місце, а не на своє.

Тільки тоді, коли власне “я” уступить родинному “ми”, ви станете жити для родини, а не для себе у ній. Ви зрозумієте, що ви не розумієте, чому сварилися і що ділили. Адже не можна поділити щось, коли отримувач одна родина, а не декілька її членів.

Хочете зберегти своє “я”, одружившись чи вийшовши заміж. Спробуйте. Я не знаю, кому це вдалося, відчуваючи себе при цьому щасливим. Зате знаю як щасливих,  так і нещасних у шлюбі.

То ж бажаю Вам щастя у шлюбі!!! Тим хто вже одружений/заміжня. І тим, хто дуже цього хоче, чи просто збирається.

P.S. «Intensiv leben kann man nur auf Kosten des Ichs», – Herman Hesse

(“Інтенсивно можна жити лише за рахунок власного “я”, – Герман Гессе)