Сьогодні зранку бігав у лісі (досить цікавий спосіб для розмірковувань) і міркував ось про що. Якби я опинився не безлюдному острові, без надії побачити когось до кінця свого життя, тобто за відсутності будь-якого суспільства навколо мене чи у межах досяжності, і переді мною став вибір: бути сильним і здоровим, але не гарним, чи гарним, але кволим, то я би обрав перше – бути сильним і здоровим. Адже саме сила і здоров’я є тим, що допоможе мені прожити на безлюдному острові: упіймати рибу, залізти на дерево за кокосом, побудувати якесь житло, утекти від хижака… Краса не допоможе. Тобто силу і здоров’я у цьому разі я сприймаю як таку собі розмінну монету, якою на безлюдному острові можна «оплатити» необхідні блага, вміння та можливості.
А от коли я був курсантом, то мені хотілося бути гарним, струнким і високим. Таким, які подобаються дівчатам. Сила і здоров’я були на другому місці. І це тому, що краса є тією розмінною монетою, за яку у суспільстві можна щось придбати, якою можна розплатитися і яку приймуть в оплату інші члени суспільства. Природі на безлюдному острові така монета ні до чого. Там потрібна фізична сила, кмітливість та винахідливість.
А Ви би що вибрали на безлюдному острові? А в суспільстві?
Якщо Ви обрали би красу в обох випадках, киньте читати далі цей лист. Натисніть дві клавіші «Ответить» та «Отправить» і залишайтеся у своїй системі координат.

Тож поняття «Краса» – це явище суспільне, тобто суб’єктивне.
І це стосується не лише фізичної краси людини. Це стосується будь-яких речей та явищ. Якось на Андріївському узвозі чув таку розмову двох людей, які дивилися на одну картину. Один казав, що вона гарна, а другий казав, не гарна. І так вони сперечалися якийсь час аж поки один з них не сказав: «Мені ця картина подобається», а інший у відповідь сказав: «А мені не подобається». Абсолютно не дивно, що на тому спір й закінчився, адже обидва співрозмовники від надання картині якихось об’єктивних ознак краси зупинилися на суб’єктивній оцінці. Одна й та ж картина не може бути гарною і не гарною одночасно, але може подобатися одному і не подобатися іншому в один і той же час. Так само як і музика: може комусь подобатися, а комусь – ні. У кожної музики є свій слухач. Так само як і цукерка: не може вона бути смачною чи несмачною, вона може смакувати одному і не смакувати іншому.
Один мій знайомий дуже полюбляє білявок (гадаю, саме завдяки стереотипу, що білявки подобаються більшості чоловіків, багато жінок перефарбували своє волосся у біле). Одного разу, помітивши далеко в морі білявку він поплив до неї знайомитися, а окуляри залишив на березі. Коли доплив до тої білявки, зрозумів, що помилився, бо то був обмежувальний буйок білого кольору.

Тож не існує речей гарних чи негарних. Існують речі, які мені подобаються, а які мені не подобаються. І поняття краси у кожного своє. Хтось дивиться на ювелірний виріб і приходить у захоплення. А у мене особисто ювелірні магазини із їх вмістом не викликають абсолютно ніяких відчуттів, ані приємних, ані не приємних. Я розумію, що робота ювеліра є «ювелірною», тонкою та кропіткою. Але це розуміння не призводить до захоплення результатами його роботи.
А ще щодо ролі критиків та оцінювачів у суспільстві. Коли я читаю якусь книжку і вона мені подобається, або дивлюся фільм і він мені подобається, то мене абсолютно не цікавить думка критика щодо цієї книжки чи фільму. Якось натрапив на десятку найзбитковіших російський фільмів останніх років, тобто тих, які не зібрали касових зборів, щоб хоча би окупитися. Передивився усі і усі мені сподобалися.
Коли мені пропонують щось купити, то я плачу ціну, яку я готовий заплатити і мене абсолютно не цікавить думка оцінщика з того приводу. Чи не так Ви вчиняєте, коли хочете реалізувати якийсь бізнес-проект, придбавши об’єкт нерухомості (офіс, наприклад)? Вас має більше цікавити, як вартість такого об’єкта «вписується» у Ваш економічний розрахунок, а не яку його вартість вказує оцінщик. Ви, звичайно, можете орієнтуватися на вартість оцінщика, але не купите майно, якщо ця вартість Вас не влаштовує. А купите за ціною, що влаштовує, яких би пісень не співав Вам оцінщик.
Якось один клієнт ділив з іншим квартиру і мова йшла про те, скільки другий заплатить першому, щоб той відступив свою частку. Довго мені довелася пояснювати, що яку б ціну не назвав їм оцінщик, усе рівно останнє слово буде за їхньою спільною згодою. То для чого платити ще й оцінщику?
Тож, як на мене, «краса» – це суто суспільне поняття (навіть не явище), яке людина застосовує тоді, коли хоче, щоб те, що подобається їй, подобалося ще комусь. Іншими словами «краса» – це нав’язування однією людиною чи групою людей власних уподобань іншим людям. І гарних чи негарних речей не існує. Існують речі, що мені подобаються, і речі, що мені не подобаються.
Зрозумівши гармонію світу навколо нас, Ви перестанете називати гарними лише окремі його речі чи прояви.