Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 37 (1076), 16 вересня 2013 року, стор.62

Запитання: Підприємство-кредитор звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з покупця (юридичної особи) за поставлений товар. Суд ухвалив рішення про задоволення позову, однак покупець заборгованість не погашає. Які дії і в які строки має здійснити підприємство-кредитор, щоб зменшити податкові зобов’язання? Чи можна дочекатися збігу позовної давності і просто списати заборгованість на податкові витрати?

Відповідь: Відповідно до пп.159.1.1. п.159.1. ст.159 ПКУ платник податку – продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Одним із шляхів отримати та реалізувати таке право на зменшення доходу є звернення продавця до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця. При цьому слід мати на увазі, що у продавця одночасно з правом на зменшення доходу виникає й обов’язок зменшити суму витрат цього ж звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг.
Окрім обов’язку зменшити собівартість продавець набуває ще й обов’язку надати в ДПІ повідомлення про зменшення доходу разом з декларацією за звітний податковий період та копіями документів, які підтверджують наявність заборгованості (договорами купівлі-продажу, рішеннями суду тощо).
Після отримання рішення суду про стягнення заборгованості стосовно отримання такої заборгованості можливими є два варіанти розвитку подій: покупець виконує рішення суду і сплачує такий борг або не виконує його, і таке рішення залишається невиконаним.
Якщо в наступних податкових періодах покупець погашає такий борг (тобто виконує судове рішення), то відповідно до пп.159.1.5 ПКУ продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до пп.159.1.1 ПКУ, зобов’язаний збільшити доходи на суму заборгованості (її частини) за такі товари, роботи, послуги, погашену покупцем, та має право збільшити витрати на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі погашеної заборгованості) цих товарів, робіт, послуг за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.
Якщо ж зазначене рішення суду не виконується, то продавець залишається із зменшеними відповідно до пп.159.1.1. ПКУ доходами і витратами сам на сам. Навіть якщо він звернеться до суду із заявою про визнання покупця банкрутом і суд визнає його таким, то згідно із пп.159.1.6. ПКУ цей факт не змінить податкових зобов’язань продавця.
Крім того, продавець має право при визначенні об’єкта оподаткування враховувати у складі витрат витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, який розраховується у порядку, визначеному в П(С)БО 10 , в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням визначення безнадійної заборгованості, наведеного у пп. 14.1.11 ПКУ. Таке право на створення резерву підтверджує й головне податкове відомство в Єдиній базі податкових знань .
Відповідно до п. «г» пп.138.10.6. ПКУ до інших витрат звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов’язаних безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, відносяться, зокрема витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, які визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПКУ. Нагадаємо, що відповідно до п. «а» пп.14.1.11. ПКУ заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, відноситься до безнадійної заборгованості. А безнадійна заборгованість у свою чергу формує вказаний вище резерв, що збільшує врешті решт витрати.
ОДНАК!!! Слід мати на увазі, що відповідно до ст.256 ЦКУ позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. А згідно із ст.264 ЦКУ позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Тобто у частині не пред’явленого позову позовна давність вважається перерваною і починає свій перебіг знову. У частині ж пред’явленого позову позовна давність припиняє своє існування.
Отже, якщо позов пред’явлено на повну суму заборгованості, то стосовно цієї заборгованості позовна давність вже не збіжить і вона ніколи не перетвориться у безнадійну заборгованість, оскільки право на позов реалізовано і позовна давність втрачає сенс свого існування. Тож продавець, який звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості фактично позбавив себе права на формування за рахунок такої заборгованості резерву сумнівних боргів. Але отримав при цьому право на зменшення доходів з обов’язком пропорційного зменшення витрат.