Две снежинки
Шёл снег. Зимой это обычное дело. Погода была безветренной, и большие пушистые снежинки неспешно кружили в причудливом танце, медленно приближаясь к земле.
Две снежинки, летевшие рядом, решили затеять разговор. Боясь потерять друг друга, они взялись за руки, и одна из них весело говорит:
— Как хорошо лететь, наслаждаться полётом!
— Мы не летим, мы просто падаем, — грустно отвечала вторая.
— Скоро мы встретимся с землёй и превратимся в белое пушистое покрывало!
— Нет, мы летим навстречу гибели, а на земле нас просто растопчут.
— Мы станем ручьями и устремимся к морю. Мы будем жить вечно! — сказала первая.
— Нет, мы растаем и исчезнем навсегда, — возражала ей вторая.
Они закончили свой разговор и разжали руки. И каждая из них полетела навстречу той судьбе, которую выбрала для себя сама.
Якось М.Задорнов сказав у інтерв’ю, що для людини, яка вміє радіти, не має значення, хто при владі. Учора я пояснював колегам, що наші дії, наші вчинки – це результат того, що і як ми думаємо. Те, що ми маємо, чого ми досягли, як ми сприймаємо наші досягнення, хворіємо ми чи здорові, товсті чи худі… – це результат наших вчинків, які у свою чергу є результатом наших думок. От і виходить, що усе, що ми маємо (здоров’я, добробут, спосіб життя…) є результатом того, як ми думаємо.
Якось минулого року отримав листа від знайомого, що живе поблизу Турина у селі Кавур. Улітку я пояснював йому, що він може купити будинок, який йому подобається, тому, що є адвокати в Кавурі, які це зробили. Він же мені доводив, що він (теж адвокат) цього не може зробити, бо ніколи не заробить стільки грошей, що його межа 30 тисяч євро на рік. Він у цьому впевнений, бо такий у нього досвід.
Я запропонував йому не згадувати про досвід і зосередитися на тому доході, який він хоче заробити, подумати над тим, як це зробити. У останньому листі він пише, що вирішив скористатися цієї порадою та зосередився на цифрі 50 тисяч євро. Саме стільки він захотів заробити до кінця цього року. І ще він пише, що порахував свій дохід станом на 26 листопада і вже заробив 46 тисяч євро.
Усе, що ми маємо – це результат того, що та як ми думаємо, що та як ми вчиняємо. Мій знайомий футболіст казав: “Поле прямокутне, м’яч круглий. Але одні виграють, інші програють”. Ми самі обираємо собі долю, дану нам. Кожен з нас рухається назустріч своїй долі, обраній нами самими ж.
Просто подумайте над кожним словом пісні А.Макаревича:
Вагонные споры – последнее дело,
Когда больше нечего пить,
Но поезд идет, бутыль опустела,
И тянет поговорить.
И двое сошлись не на страх, а на совесть,
Колеса прогнали сон:
Один говорил: “Наша жизнь – это поезд”,
Другой говорил: “Перрон”.
Один утверждал: “На пути нашем чисто”,
Другой возражал: “Недо жиру”.
Один говорил, мол, мы – машинисты,
Другой говорил: “Пассажиры!”
Один говорил: “Нам свобода – награда,
Мы поезд куда надо ведем”.
Другой говорил: “Задаваться не надо:
Как сядем в него, так и сойдем”.
А первый кричал: “Нам открыта дорога
На много, на много лет”.
Второй отвечал: “Не так уж и много –
Все дело в цене на билет”.
А первый кричал: “Куда хотим – туда едем,
И можем, если надо, свернуть”,
Второй отвечал, что поезд проедет
Лишь там, где проложен путь.
И оба сошли где-то под Таганрогом,
Среди бескрайних полей,
И каждый пошел своею дорогой,
А поезд пошел своей.