Уявіть собі, що Вам треба усі сказані Вам і Вами слова поділити на дві групи: потрібні та ті, без яких можна було би обійтися. Яких більше вийшло би???

Я помітив, що багато слів і думок, які я чую щодня, не несуть ніякого смислового навантаження, і сказані вони просто так, щоб заповнити порожнечу, тишу, якої чомусь люди бояться. Вони говорять те, без чого абсолютно спокійно можна обійтися. А те, що потрібно сказати, вони говорять не завжди. Іноді на те, що потрібно сказати, просто не вистачає часу, бо він був витрачений на ті слова, які є непотрібними.

Це приблизно як валіза, яку можна наповнити певною кількістю речей. Що більше у неї Ви покладете непотрібного, то менше місця залишиться для потрібного. І той увесь непотріб Вам доведеться потім нести.

Інформації, з якою ми не знаємо, що потім робити, отримуємо щодня дуже багато. Занадто для того, щоб залишилося місце для потрібної інформації. Мабуть тому непотрібна інформація, непотрібні слова і непотрібні думки так втомлюють, перешкоджають почути те, що почути треба.

«Давайте делать паузы в словах, произнося и умолкая снова. Чтоб лучше отдавалось в головах, значенье вышесказанного слова». Може прийшов час почути ці слова Андрія Макаревича? І припинити говорити та слухати непотріб усякий?

Якось наш син сказав: «Якби люди перестали говорити непотрібні слова, то у світі настала би тиша». Ну, можливо не тиша абсолютна, а тихіше стало би точно.

Журнал “БухгалтеріяUA”, № 16, 15 жовтня, 2018, стор. 20-24.
Continue reading »

Журнал “Вісник”, № 38, 13 жовтня, 2018, стор. 10-11.
Continue reading »

Когда вы познаете себя, тогда вы будете познаны, и вы узнаете, что вы – дети Отца Живого. Если же вы не познаете себя, тогда вы в бедности и вы – бедность.

Слово “канон” в переводе с греческого обозначает “палка, трость, аршин”. Каждый меряет на свой аршин и одно считает каноничным, а другое неканоничным.

Журнал “БухгалтеріяUA”, № 12, 17 вересня, 2018, стор. 20-23.
Continue reading »

“Далее, совокупность идей, схем, матричная структура, в общем, всё то, что было заложено в мирах II и III, отражается в наш мир, то есть мир I, и начинает реализовываться в строгом соответствии с матрицей, с учётом всех нюансов, сроков и т.д. Теперь понятно, почему говорят, что случайностей не бывает. Если то, что произошло, есть факт, то, значит, он был записан в матрице и в этом смысле случайным быть не может, ибо вызван к жизни в нужный момент и в необходимых сочетаниях”.

“Придёт время, когда человечество поймёт, что техника – это не прогресс, а регресс, и перейдет к созданию живых инструментов, то есть таких, которые работают исключительно в сотворчестве с оператором, образуя с ним как бы одну команду. В разных руках такие инструменты работают по-разному, а иной раз и вовсе не работают, поскольку основа их – вибрации и соответствие частот инструмента и оператора”.

“Воистину, Знания – тяжкое бремя, поскольку знающий, но не имеющий Любви, не умеет правильно распределять эти Знания. Всё, что дано нам, предназначено для обмена, для взаимодействия, и только Любовь даёт возможность не искажать имеющееся. Накопленные Знания отягчают низшую природу, поскольку скапливаются в четверице. Доступ же к Высшей Триаде открывает Любовь, и тогда наступает гармония между низшей и высшей природой человека. Человек, погнавшийся за Знаниями, не замечает, как постепенно превращается в самодостаточного умника. Он перестаёт самокритично относиться к себе, поскольку Знания позволяют ему возвышаться над другими, такой собственностью не владеющими. Знания приобретают меру количества и теряют в качестве, потому что только Любовь способна придать им Свет и превратить в Мудрость. Бессмысленно делиться Знаниями, делая из них разменную монету, убеждая себя, что ты честно рас-
сказал другим о том, что знаешь сам. Делиться можно и поношенной одеждой, и стоптанной обувью. Дело совершенно в другом. Знания должны быть окрашены Любовью, Светом Высшего и зажигать сердца людей уверенностью в их божественности и высшем предназначении. Тогда человек слывёт мудрым, когда в нём отсутствует личное, и весь смысл его жизни – в служении людям. Но здесь человека подстерегает следующая опасность: самозабвенная любовь к творческому процессу ради самого творчества. Эмоции вытесняют разум, и остаётся только желание творить. Собственно, вопрос творчества ради творчества или творчества ради творения всегда стоял перед мыслящими людьми. Но и то, и другое увлекает в пучину, в бездну Забвения. Творить следует ради Красоты, бесконечно даруемой Вечности. Не должно быть результата творения, но только Вечность, создаваемая твоею рукою. Стать единым со своим творением – это фактически слиться с Богом, с Его Вселенским телом, Демиургическим разумом. А всё, что находится в неразрывном единстве с Творцом, – бессмертно”.

Но, как правило, чем красивее и правильнее слова, тем более низкие вибрации они несут, и чаще всего именно те люди, которые так любят их произносить, больше других одержимы гордыней и самолюбованием, поскольку настоящая духовность не терпит громких слов.

Журнал “Бухгалтер & Закон”, № 37-38, вересень 2018
Continue reading »

Вітаю Вас,

спілкуючись з різними людьми і спостерігаючи за ними, дійшов до такого висновку: більшість із нас займається тим, що постійно шукає того, на кого можна було би перекласти відповідальність за власне життя.

Спочатку ми перекладаємо нашу відповідальність на наших батьків, які мають вирішувати, що нам вдягати та що їсти; потім відповідальною за нас стає школа, яка сама вирішує, що ми повинні знати, а що знати не слід; потім університет, на який ми покладаємо відповідальність за те, щоб він підвищив наш рейтинг у суспільстві і, видавши диплом (який ми чомусь вважаємо знаннями чи освітою), створив з нас цінність для роботодавця. Потім ми одружуємося, перекладаючи відповідальність за наше щастя на дружину чи чоловіка; народжуємо дітей та віддаємо їх у школу, перекладаючи відповідальність на вчителів за те, як вони виховають наших дітей і чому навчать, навіть не замислюючись над тим, що вчитель усіх тридцять учнів у класі виховуватиме так, як він вважає правильно, а не так, як вважають батьки кожного з тридцяти учнів (кожен на свій лад). Коли ми хворіємо, то йдемо до лікаря, перекладаючи на нього відповідальність за наше здоров’я, а лікар цю саму відповідальність своєю чергою перекладає на медичні препарати, а точніше сказати – на фармацевтів, які ці препарати виготовили…

І коли щось виходить не так, як ми очікуємо чи хочемо, то ми звинувачуємо усіх навколо нас, на кого ми переклали відповідальність і вони дали нам не той результат, якого ми прагнули.

Може саме з цієї причини людей, задоволених своїм життям значно менше, аніж незадоволених? Може саме з причини того, що ми переклали відповідальність не на тих людей, ми й маємо не ті результати?

Насправді ж, усе те, що ми маємо, чого досягли – це результат наших дій і вчинків, це наша відповідальність, яку ми усе своє життя прагнемо перекласти на інших і навіть не усвідомлюємо, що ця відповідальність просто не перекладається. Ми несемо самі відповідальність за те, що ми маємо.

Це як шоколадка. Для того, щоб отримати від неї задоволення, її треба з’їсти. Якщо ж ми попросимо когось іншого її з’їсти, то й задоволення отримає цей інший, а не ми.